55.2

Рада опустила погляд на складені на колінах руки. Їй раптом стало соромно за цей допит.

- Я познайомилася з ним два роки тому. По дурості вирішила провести ритуал та випадково потрапила у цей час. – Рада почала розповідати про їх подорож з Альбрехтом у Зарганс. Кірт слухав не перебиваючи. – Дізнавшись, що я чарівниця він мене зненавидів та втік. І навіть був готовий зробити крок у прірву, якби я спробувала підійти. Я була таким самим монстром для нього, як карателі. Він не знав про свою силу. Вже у Заргансі опановуючи магію він поклявся, що стане сильним, щоб помститися.

- Але це не скасовує того, що через нього загинула моя сім’я. – зітхнув Кірт. – Десь у глибині душі мені його шкода після того, що ти мені розказала. Але це не скасовувати того, що пережив я. І що буду переживати усе своє життя. Якщо ти кохаєш його, то зрозумієш – Пауліна була для мене усім.

- Саме тому тобі варто прийняти його допомогу! Якщо є хоч крихта надії, що твої рідні живі тоді треба спробувати. У нас є чарівник сновидінь, якщо його вмовити він знайде Пауліну.

- Невже ви не можете йому наказати? – це здивувало Кірта.

- Ні. Нам доводиться поважати його рішення. Це небезпечно, якщо він спробує проникнути у сон до мертвого. Але я відчуваю, що вона жива. Якщо усе складеться добре ти отримаєш сім’ю, Альбрехт повернеться разом зі мною у Фероманськ.

Кірт знов зітхнув, відвернувши голову до вікна.

- До мене сьогодні заходив Юстас. Ми деякий час служили разом. Він мені розповів усе і про карателів і про вас з Альбрехтом. Несподівано дізнатися, що колишній друг насправді принц. Якби мені хтось сказав, що він міг зібрати армію я б не повірив. Той Альбрехт, якого я знав навіть з жінками не міг розмовляти. – Кірт вкотре зітхнув, повернувшись знов до неї. – До розмови з Юстасом я вважав, що усі чарівники злі та заслуговують на кару. Більшість із нас досі думають, що це саме чарівник знищив Рамплур, коли його намагалися спіймати. Альбрехт ніколи б так не вчинив. Карателів ніхто не любив серед солдат, але боялися. Тому зайвих запитань не ставили.

 На деякий час у кімнаті повисла тиша. Рада думала про те, що сказав Кірт.

- Хочеш трохи прогулятися?

- Мене не випустять! Я ж в’язень. – скептично глянув хлопець.

- Зі мною випустять. Якщо ти звичайно пообіцяєш мені не робити дурниць.

Трохи подумавши Кірт усміхнувся.

- А знаєш, залюбки!

Кірт до останнього не вірив, що його не затримають. Але єдине що зробив охоронець біля його дверей, це спитав: «куди вони?». Дівчина відповіла, що трохи прогуляються. На цьому все.

- Та хто ж ти така, що з тобою відпускають в’язня? – Кірт був вражений.

- Я просто дуже сильна чарівниця. – посміхнулася Рада та взявши його під руку пішла по коридору.

- Це не дуже пояснює. Тобі довіряють та з тобою рахуються.

Усмішка Ради стала ширшою.

- Мені довелося докласти зусиль, щоб з моїм словом рахувалися. Особисто того солдата, що стоїть на варті я знаю. Він також брав участь у підготовці повстання.

- Він чарівник? – хлопець озирнувся через плече.

- Ні. Чарівників серед нас було не багато. Більша частина, це отакі звичайні люди.

Кірт і Рада не поспішаючи йшли коридором палацу освітленим м’яким світлом магічних світильників. Їхнє тьмяне сяйво танцювало на стінах, відкидаючи примарні тіні. Вздовж коридору висіли картини у позолочених рамках.

Кірт роззявив рота, заворожений розкішшю навколо. Він ніколи не бачив нічого подібного: холодний блиск мармурових підлог, золото на оздобах дверей, і навіть повітря тут було зовсім іншим.

- Я  вражений. Тепер розумію чому аристократи такі…

- Ти це ще не бачив бальну залу та велику палацову бібліотеку. Хоча, як для мене цей палац занадто блискучий.

- А у твоєму часті ти також жила у палаці?

- Ні. – Рада похитала головою. – Усе своє дитинство я провела у дитячому будинку, а потім жила у невеликому будинку у тітки. Хоча у мене є великий будинок. – дівчина згадала особняк, де провела лиш декілька тижнів перед тим, як потрапила у цей час. – Він передавався у нашій сім’ї у спадок.

Поки вони йшли коридором, дівчина за бажанням Кірта розповідала трохи за свій час. Хлопець був шокований дізнавшись, що будинки більше не топлять пічкою, а є якесь газове опалення. А до того електрика?

- Це також оця ваша магія?

- Ні. – розсміялась вона. – Це наука. Хоча у деяких будинках чаклунів досі є тільки магічне освітлення. Але якщо згадувати платіжки за світло та газ, то я починаю їх розуміти.

Її подобалося, що хлопець перепитував щось, цікавився чимось новим. Цим він нагадував їй Альбрехта. Хоч між ними зараз пробігла кішка, але друзі були дуже схожі, у них була навіть така сама манера говорити. Звичайно Альбрехт після часу проведеного у столиці змінився та й вона з радістю збагатила його словниковий запас її словами.

Здавалося вони просто йдуть коридорами та розмовляють. Але у якийсь момент Рада почала йти повільніше, побачивши біля вікна знайомий силует. Кинувши скоса погляд на Кірта вона стиснула та розтиснула кулаки, ніби хотіла заспокоїтися. Зовні вона не виглядала, що її щось турбувало.