55.1

У приватній бібліотеці палацу панувала тиша, яку порушував лише потріскуванням камін. Вогонь відбивався на темних дубових полицях, що височіли до самої стелі, заповнених старовинними рукописами й товстими фоліантами в шкіряних палітурках. Стіни прикрашали різьблені орнаменти з зображеннями птахів і виноградної лози. На підлозі лежав килим з геометричними візерунками, а світло свічок кидало м’які тіні на важкі оксамитові завіси.

Альбрехт сидів у великому кріслі біля каміна, глибоко занурений у книгу. Його обличчя було напружене, а погляд ковзав по рядках, але він не сприймав прочитане. Думки про сварку з Кіртом не давали йому спокою. Він розумів, що друг має всі підстави його ненавидіти, але це не полегшувало гіркоту втрати.

До кімнати тихо увійшла Емма. Її  кроки заглушили товсті килими, але Альбрехт відчув її присутність.

- Альбрехте, - м’яко промовила вона, зупинившись поруч. Її голос був тихим, але теплим. – Ти майже нічого не їв за вечерею. Це мене хвилює.

Він відірвав погляд від книги, але не підняв голови, лише тихо зітхнув.

- Мені шкода, що так між вами сталося. Але твоєї вини немає. Винні лиш Гордій та його карателі. Їх вже немає. – продовжила Емма, присідаючи на стілець поруч. – Я впевнена, що Кірт тебе пробачить. Йому просто треба час.

Альбрехт насупився, але нічого не відповів.

- Я попросила слуг принести чаю і бутерброди. – Емма спробувала усміхнутися, вносячи трохи тепла у розмову. – Чай заспокійливий, приготували за рецептом, що колись робив ти.

Хлопцю не хотілося зараз ні з ким розмовляти, але ображати Емму він не хотів. Тому коротко кивнув. Дівчина встала, підійшовши до шафи. Взявши першу книжку, яка потрапила у під руку, вона повернулася до каміна.

- Якщо ти не проти я складу тобі компанію. – промовила вона, сідаючи у крісло поряд. – Якщо раптом захочеш поговорити…

- Дякую, Еммо. – Альбрехт посміхнувся, вперше за короткий час її розмови подивившись на дівчину.

* * *

Рада прокинувшись не побачила у кімнаті Альбрехта. Одягнувшись, вона пішла його шукати. Якщо друг не спить скоріш за все його знов долають гнітючі думки і йому потрібна допомога.

Згадавши, що під час вечері Альбрехт казав, що хоче щось почитати вона пішла до приватної бібліотеки імператорської родини. Ту кімнату вона побачила у перший день під час короткої екскурсії.

Дівчина зупинилася перед дверима бібліотеки. Світло від свічок, що пробивалося крізь щілини, підтвердило її здогади — він був там. Прочинивши двері, дівчина побачила Альбрехта, що сидів біля каміна разом з Еммою. Він сміявся! Вона вперше за тиждень почула його сміх.

Він був засмучений і мовчазний останнім часом, навіть їй, його найближчій подрузі, не розповідав, що його турбує. І ось зараз він сміється з Еммою. Вона знала, що не повинна ревнувати до неї, але їх голоси та щирий сміх змушували змію всередині розвертати кільця.

Зітхнувши, Рада тихо зачинила двері і швидко пішла геть, щоб Альбрехт не помітив її. Їх спальня була не далеко. У голові тепер роїлося багато думок. Її ревнощі не мали сенсу, але нічого з собою вона зробити не могла. Скоро вони повернуться у Фероманськ, тоді Альбрехт буде знов поруч з нею. Емма ж… Вона була ідеальною партією для принца. Якби Альбрехт одружився з принцесою це знов об’єднало їх роди та припинило суперечки.

Рада не хотіла думати про це, але думки все одно заповнювали голову. Це було так само як з Беллою. Тоді вона була готова вбити суперницю, тільки б тій не дістався її хлопець. Якщо Альбрехт раптом передумає та вирішить одружитися з Еммою??? А ще не варто забувати, що він вже був одружений. А якщо його дружина жива?

Раді дуже не хотілося нікому віддавати коханого чоловіка. Начхати на все. Але спокійно дивитися, як його хтось забере вона не могла. Єдина людина яка знала його краще за неї зараз була у палаці. Розвернувшись на каблуках Рада швидко пішла до кімнати, яку виділили Кірту.

Біля дверей стояв охоронець. Це дівчину дивувало. Навіщо ставити людину, якщо можна запечатати двері магією і Кірт не зможе втекти.

- Як він?

Охоронець здивувався її появі так пізно, але відповів.

— Він не спить, пані. Я чув його кроки.

— Пропусти мене. – зітхнувши, попросила вона. Навряд хлопець буде її слухати, особливо після їх першого знайомства, де вона наклала на нього чари.

Після невеликої паузи охоронець відчинив двері, і Рада увійшла до кімнати. Кірт стояв біля вікна та дивився на двір. Почувши, як хтось зайшов він повернув голову та на його обличчі промайнуло здивування та… Жах?

Рада застигла побачивши, як округлилися темно-карі очі хлопця і він кинув погляд спочатку на вікно, потім на двері через які вона прийшла. Невже він її боявся? Хоча вона могла його зрозуміти, вони познайомилися не за кращих обставин.

- Тебе ж звуть Кірт? Я Рада. Можна я сяду? – дівчина хитнула головою у бік стільця. Хлопець нічого не відповів. – Пробач, що так з тобою. Але ти не хотів сам покидати в’язницю.

- Тебе підіслав Альбрехт? – Кірт стиснув кулаки.

- Ні. Він навіть не знає де я. – дівчина побачила, що Кірт їй не повірив. – Але я б хотіла поговорити про нього.