54.1

Табір гудів. Основною темою для розмов було повернення додому. Богдан більшу частину ранку провів разом з друзями. Його, як магістра не чіпали, і це дуже радувало. Не звик він до цієї роботи.

Його думки час від часу переносилися до Дерика та його пропозиції. Той зголосився відвідати Гарнет та привезти його батька. Богдан знав, що додому він не скоро зможе повернутися через купу роботи, що з’явиться після приїзду у столицю.

Богдан чекав цієї зустрічі відтоді, як отримав останнього листа від батька, де казав, що його підвищили до магістра і що він сумує за домом. У них з батьком завжди були доволі теплі стосунки. Хоча після смерті матері вони час від часу не могли знайти спільну мову. Характер у батька та сина Скрамольдів був такий же гарячий, як вогонь у печі, їхнього будинку.

Хлопець ще здалеку помітив Деррика, який йшов у напрямку його намету. За ним прямував Воран Скрамольд роззираючись та щось питаючи у Деррика. Губи хлопця розтягнулися в усмішці, але так і застигли, коли він впізнав дівчину, що йшла поряд із батьком.

- А ти що тут забула? – пробуркотів він, інстинктивно напружившись. Але коли вони підійшли він спробував знов натягнути на губи усмішку. – Батьку! – чоловіки обійнялися. – Я радий, що ти погодився, щоб Деррик тебе переніс сюди.

- Ну не міг же я проігнорувати таку пропозицію. – чоловік підморгнув синові. – Та й цікаво мені стало. Коли ти їхав ви мені набрехали, що у музиканти подався, а тут он яке. Я звичайно не дуже повірив, але…

- Я вдячний, за те, що відпустили мене. І вдячний за те, що не сердитеся.

- Навряд у мене є вибір. – розсміявся Воран Скрамольд. – Бо ще перетвориш мене на жабу!

Богдан зрозумів жарт та також посміявся. Батько завжди був таким: то занадто суровим, то гумористом.

Настрій псувала тільки присутність Марічки поряд.

- Батьку, а навіщо вона тут? – Богдан нахилився до нього, показуючи поглядом на дівчину.

- А що таке? Вона просилася, ото й взяли. - з нерозумінням подивився на сина чоловік.

- А те, що ми не зустрічаємося більше. Вона знайшла мені заміну.

- Що правда? Хоча так, я щось чув. Але зараз же вона до тебе повернулася. Ну, з ким не буває.

- Тату, ти серйозно? Поки при владі був Гордій, вона вмовляла мене здатися йому, а тепер, коли я сам перебуваю близько до імператора, я їй знадобився! На що вона сподівається? Думає, що мій статус дуже зміниться?! – хлопець хмикнув, і звернувся до Деррика, що стояв з іншого боку. Дівчину він свідомо ігнорував. – Прошу поверни її назад. Нехай повертається до нареченого. Бачити не хочу…

Деррик тільки хмикнув, але сперечатися не став.

- Ходімо, пані.

Чорноволоса дівчина ображено підібгала губи та стрельнула поглядом у Богдана. Він це побачив, і не зміг стримати посмішку.

- А що ти хотіла? Невже думаєш, що у мене погана пам’ять?

- У мене не було вибору. Батьки настояли на весіллі.

- На твоє нещастя я все таки чарівник і у той же вечір, як отримав лист усе перевірив. Тебе ніхто не змішував. Ти сама вирішила проміняти мене на іншого. Бувай, Марія.

Дівчина ще хотіла щось сказати, але злість взяла верх і склавши руки вона пішла геть. Деррик пішов за нею.

Залишившись наодинці, Богдан полегшено видихнув.

- Ходімо у мій намет. Ти голодний тату?

- Невже ти навчився готувати? – чоловік хмикнув, проходячи за сином у намет, що стояв поруч. – Чи знайшов собі когось?

- Як то кажуть: у мене не було вибору. – друге запитання він залишив без відповіді.

У наметі було тепло, але ніде печі Воран Скрамольд не побачив.

- Це все магія, батьку. – пояснив Богдан.

Чоловік присвиснув.

- А у нас вдома таке можна зробити?

- Думаю, щось вигадати можна. – розсміявся хлопець, знайшовши поглядом чайник. – Ти надовго до нас?

- Ні. До вечора повернуся у Гарнет. Треба погодувати корів та свиней. Та й ти чув скоро поїдеш у столицю. Ти ж тепер не остання людина у країні.

Богдан на це тільки похитав головою. Батько любив прибільшувати.

- Я лиш магістр одного ордену.

- Цілий магістр. От мати б пишалась тобою.

- Тоді не будемо гаяти часу. – хлопець поставив на невеличкий столик дві чашки. – Розкажи мені усе, що було за моєї відсутності.

* * *