53.2

Розліпивши очі, Рада сонно подивилася на стелю. У наметі царювала напівтемрява. Перевернувшись на бік, вона знайшла поглядом Альбрехта. Хлопець ще спав загорнувшись у ковдру. Його матрац знаходився на відстані двох метрів від неї.

Зітхнувши, дівчина пригадала нічний поцілунок. У його обіймах було так добре, тепло та затишно, що вона там би залишилася назавжди. Навіть подругою якщо вже так склалася доля.

Здається вчора на весіллі вони випили зайвого, бо вечір був наче у тумані. Останнє що вона пам’ятала, як Дерик переніс їх на озеро, вони там щось робили, а потім повернулися та приєдналися до святкування. Дівчині здавалося, що вона щось упустила. А можливо когось. Їй здавалося, що окрім них на тому озері були ще люди.

Голова, як і очікувалося була важкою. Сівши у ліжку, дівчина похитнулась та почала шукати поглядом глечик з водою. На щастя він стояв поруч на стільці. Швидко осушивши чашку, Рада підійшла до полога, та  трохи відкрила його. Їй у очі вдарило яскраве світло.

Замружившись, дівчина цокнула язиком. На своєму ліжку завовтузився Альбрехт.

- Раночок. – позіхнувши, потягнувся хлопець.

- І тобі раночок. – усміхнулась дівчина, пішовши перевдягатися до ширми.

- Цікаво, куди це Мерлін зник так рано? – спитала вона, натягуючи штани. Відповіді не послідувало, тоді дівчина визирнула з-за ширми. – Як почуваєшся?

- Ніби мені по голові били сковорідкою. – Альбрехт знов позіхнув, шукаючи поглядом свою сорочку.

- Тебе колись били сковорідкою?

- Мене ні! Але Кірт одного разу розказував… - хлопець затнувся, проковтнувши слину, що стала у горлі.

- Що?

- Він розказував, що одного разу отримав від Пауліни. Пішов до друга, напився та заснув у нього.

Дівчина помітила, як настрій Альбрехта змінився.

- А де був ти?

- А я й був тим другом! – розсміявся хлопець, відігнавши сумні думки. Але далеко вони не пішли. – Як думаєш, ми можемо з ним колись зустрітися? Я боюся, що він…

- Він живий. Коли Філіп сяде на трон ми попросимо його знайти твого друга.

Альбрехт кивнув, кутики його губ опустилися.

- Навряд він захоче мене бачити….

Впоравшись із зав’язками на сорочці, дівчина підійшла до нього. Поплескавши по плечу, вона зазирнула йому у вічі.

- Ти ні в чому не винен. Ті хто знищив Рамплур мертві.

Альбрехт знов кивнув, відвівши очі.

- Ходімо пошукаємо Мерліна. – запропонував він, щоб змінити тему.

Великого герцога вони знайшли у наметі Філіпа. Чоловіки сиділи за столом сміялися та щось пили з кубків. Це дуже здивувало Альбрехта.

- Добрий ранок.

- Справді добрий. – усміхнувся у вуса Філіп. – Проходьте, сідайте до нас!

- Ви щось святкуєте? – несміливо спитала Рада, сідаючи біля Мерліна.

Філіп взяв зі столу аркуш паперу зі розламаною сургучною печаткою та помахав нею у повітрі.

- Знаєте що це? Це наша перемога! Каталінг капітулював. Вони погодилися на всі мої умови та готують коронацію.

У Альбрехта перехопило дух. Філіп йому налив із глечика вино у кубок. Альбрехт зробив великий ковток, а потім схопив лист, пробігшись по ньому очима. Рада нахилилася, щоб і самій прочитати.

- У сенсі це кінець війни. Роен ні за що не відступився! – вигукнув хлопець.

- Ти дочитай до кінця! – Мерлін поставив свій кубок на стіл, та відкинувся на спинку стільця.

- По усьому кордону імперії декілька днів тому з’явилася стіна. – Альбрехт не вірив у те що читав. – Вона має магічну природу та на неї не діє жодне заклинання… Звучить круто. Тобто саме через цю стіну роенці відступили?

- Ти правильно зрозумів. – відповів йому Мерлін. – І що дивно, через неї можна пройти, але тільки з хорошими намірами. Тобто поки вона стоїть Роен не загроза. Сподіваюся подивитися на неї перед поверненням у Зарганс.

- Ми повертаємося? – стрепенувся Альбрехт.

- Так. Армія повернеться вже сьогодні, а ми відразу після коронації нового імператора.

Перевівши погляд від Альбрехта до Філіпа, Рада не до часу згадала ким був батько друга. Здається Філіп про це забув. Вона сподівалася, що про це ніхто не згадає і вони спокійно повернуться у Фероманск. Імперські гастролі видалися захоплюючими, але вдома краще. Рада вже уявляла своє ліжко у замку та смачну їжу. Не треба більше ночувати у наметах, від когось ховатися.

* * *

Залишивши Альбрехта разом з Філіпом та Мерліном, Рада вийшла з намету. Свобода, невже вона пахне саме так? Вдихнувши морозне повітря, дівчина усміхнулася сама до себе. День починався чудово.

До її вух долинув сміх та крики.

«Вже святкують» - це була перша думка, що спала їй у голову.

Пройшовши декілька наметів дівчина побачила дуже потішну картину. Міра з Ондрії та Іра з Корделії голосно сперечалися з Біллом Тревором.