Глава 53. Світанок після війни

Вони повернулися майже з останніми променями сонця. До цього моменту їх вже чекали чарівники Ордену. Аврора мала з’явитися з хвилини на хвилину. Ніхто з них не вірив, що доньки Алмеса зможуть щось зробити, тому готувалися самостійно відбивати атаку.

Як то кажуть «згадай проблему, і вона вже тут». На краю табору пролунав вибух, і великі язики полум’я здійнялися угору.

Адена підтиснула губи, дивлячись, як мати не встигнувши зійти з колісниці, вже підпалила декілька наметів. Не гаючи часу дівчина попрямувала до неї.

- Стій, мамо! Повертайся на Сверид! Я сама тут впораюся!

Аврора зміряла її поглядом, і на її долоні виникла вогняна куля.

- Йди будь ласка! Не треба їх ще більше гнівити!

Зорева стояла недалеко, спостерігаючи за розмовою. Аврора ніби не чула доньку. Дівчина фиркнула, вона була не здивована. Аврора рідко когось чула. Звичайні слова на неї не діяли.

Змахнувши рукою, Верховна богиня не промовляючи заклинання відкинула доньку та Зореву енергетичною хвилею. Не маючи чарівних сил, вони не змогли втриматися на ногах, та пролетівши декілька метрів впали на сніг.

Зорева відчула у роті металевий присмак крові, від прокушеної губи. Любові до Верховної богині Свериду поменшало. Раптом дівчина завмерла, відчувши, як тіло заповнює сила. Вона ледь не скрикнула від радості. Скочивши на ноги, Зорева стиснула та розтиснула кулаки, насолоджуючись силою, що вирувала усередині. Її чорне до п’ят волосся знов було при ній. Сестра також повернула свої сили.

Озирнувшись, Зорева поглядом почала шукати Саву, щоб показати, яка вона справжня, та від здивування відкрила рот, коли його побачила у натовпі. Хлопець був геть не схожий на себе. Навколо нього клубочилася темрява. Він був по справжньому прекрасний у своїй божественній силі. Це не була людина. Не інакше як один з них. Хоча це не можливо!.

Перевівши погляд, дівчина побачила і Святозара – звідного брата Сави. Його магічна аура сяяла. Невідомо чи бачив це ще хтось.

- Адена. – Зорева штовхнула сестру у плече, щоб вона також озирнулась.

Вогняну принцесу накрила радість. Це було справжнє диво зустріти когось схожого на них. Вже багато століть не народжувалися нові боги. Тепер не було потреби тут залишатися. Можна разом з ними повернутися на Сверид, і більше ніколи не слухати невдоволення матері.

Святозар похитав головою ніби прочитав її думки. Зітхнувши, Адена повернулася до матері. Та перестала підпалювати землю біля колісниці, та здивовано дивилася на доньку. Хоча здивування швидко змінилося радість. Жінка розсміялася, знайшовши у натовпі Гармонію. Її очі світилися тріумфом.

- Йди, мамо! – на власне здивування голос Адени прозвучав твердо. Можливо це через те, що в декількох метрах від неї тепер стояв Святозар. Дівчина відчувала небувалий прилив впевненості.

- Що я бачу! Новостворені! Думаєте вони зможуть мене перемогти? – жінка знов проігнорувала доньку, дивлячись лише в очі Гармонії.

Рада з Альбрехт не відвели погляду. Роззяв поменшало після того, як спалахнули перші намети. Клацнувши пальцями, Рада загасила вогонь.

- Я думаю, що вам краще хоч трохи прислухатися до слів доньки! – вийшов наперед Святозар.

Аврора зміряла його поглядом. Ігнорувати його силу вона не могла. Від неї навіть їй стало жарко.

- Цікаво, звідки ви такі взялися? – жінка сковзнула поглядом по Саві також. – Я відчуваю, що ви не були мертвими. Вас не воскресили з цією силою. Невже ви народилися такими?

- Можна й так сказати. Гармонія розпечатала наші сили.

- Так значить вони й таке вміють. Цікаво. Але не розумію для чого вони це зробили. Спочатку знищили наш дім, а потім створили двох богів.

- Якби ви нас не чіпали, то й Сверид був би цілий. – крикнула Рада, не зрушивши з місця.

- Вас взагалі не повинно існувати. – Аврора зробила декілька кроків назустріч. Її обличчя пашіло від гніву. – Ви помилка природи.

- Це не місце та не час для подібних розмов. Ми не збиралися з вами ворогувати. – відповів їй Альбрехт. – Тому вам Авроро, краще повернутися додому.

- Ти мені будеш вказувати що робити? – фиркнула Аврора.

Адена ображено стиснула кулаки, між якими промайнули язики полум’я.

- Якщо ви ще нашкодите цим людям, то будете мати справу з нами!

Аврора здивовано підняла брови.

- Я здається не з тобою розмовляла.

- А я зараз розмовляю з вами, мамо! І вам доведеться побачити, що я вже доросла та можу сама приймати рішення. Зараз нас четверо проти тебе однієї! – дівчина блефувала, вона не була впевнена, що сестра її підтримає.

- Пропоную перенести нашу розмову на Сверид, та не лякати людей. – Зорева підійшла до сестри та стала поряд.

- Ти полетиш разом зі мною додому! – Аврора зіткнулась поглядом з донькою.

- Обов’язково. Але не з тобою. Йдіть, мамо. – Адена час від часу переходила на «ти».

Аврора ображено підібгала губи. Крутнувшись на підборах, жінка підійшла до колісниці.