52.2

Після того, як Тіна пішла вони покликали до себе Саву та Святозара, щоб спробувати звільнити їх сили. Ритуал був не складним, але вони до цього його ніколи не проводили. Його вдалося знайти у глибині їх пам’яті.

Разом з хлопцями прийшов і Деррик.

- Нам потрібно, щоб ти відніс нас до найближчого озера.

Деррик був не з тих, хто ставить багато запитань, тому вони відразу перенеслися до невеличкого озера, що знаходилося за декілька кілометрів від табору.

Як тільки вони опинилися на місці, Гармонія відразу прикликала золоті обладунки. На цей раз вони трохи змінилися – залишилася лише нагрудна пластина, наручі та крила.

Рада швидкими рухами пригладила складки на білій, вишитій золотою ниткою спідниця. Сховати хвилювання не вдавалося. Часу у них було обмаль.

Хлопці витріщилися на них. Не всі зблизька бачили їх у цьому вбрані. Крила у них викликали захват.

- Деррику. – звернувся до хлопця Альбрехт. – Те, що відбудеться тут нехай залишиться у таємниці. Тобі краще відійти.

Деррик кивнув та нехотя відійшов до поваленого стовбура дерева. Залишившись наодинці перед Гармонією Сава та Святозар схвильовано перезирнулися.

- Ритуал, що ми хочемо провести називається «Випробування стихіями», воно підготує ваші тіла до переродження. Після нього ви зможете стати безсмертними. На щастя у вас є усі задатки до цього. Якби природа вашої магії була від нас, тобто від Золотого духу, тоді жоден ритуал не зміг вас зробити безсмертними. Чарівники нашої Свити так само як і ми не можуть жити вічно. Часу у нас небагато. Тому до справи. – Альбрехт стиснув та розтиснув кулаки, щоб пришвидшити кровообіг. Хоч вони були могутнім створінням, це не захищало їх від холоду.

Поверхню озера вкривав товстий шар криги. До заходу сонця залишалося півтори години. Клацнувши пальцями, Рада запалила вогонь. Він виник просто на землі.

- Раджу закрити очі. – сказала Рада. – Станьте біля води, обличчям до нас.

Гармонія підняла руки, і ледь чутний шепіт вітру змінився гучним ревом стихій. Земля під ногами затремтіла, реагуючи на поклик. Лід на озері почав танути, тонка крижана скоринка розповзалася, відкриваючи воду озера.

Першою прокинулася вода. Вона повільно піднялася з-під криги, мовчазно ковзнувши до ніг Сави та Святозара. Святозар відчув, як крижаний потік обвив його, щиколотки, та швидко рушив угору. Вода була крижаною. Коли вона вкрила його шию, хлопець злякався, розплющивши очі. Те саме відбувалося і з братом, але на відміну від нього той виглядав спокійним. Не зупиняючись, вода накрила його з головою. Хлопець спробував ковтнути ротом повітря, але не зміг цього зробити. Він був наче у водяному коконі.

 Гармонія у двох метрах від них досі стояла з піднятими руками. Їх здавалося ніскільки не хвилювало, що він може захлинутися. Але на диво він не захлинався. Вода почала через шкіру проникати усередину, залишаючи одяг повністю сухим.

Не встиг він перевести дихання, як пробудилася стихія землі. Коріння дерев, сховане під промерзлою землею вирвалося назовні, обплітаючи їхні ноги. Земля задрижала, а хлопець відчув, як його тіло наповнює сила. Він відчував себе землею.

«Невже ось так відчувають себе маги землі?» - подумав він.

Коріння відпустивши їхні ноги, знов сховалося під землю. За цим з’явився вітер, перетворюючись у потужний вихор. Сава скрикнув, відчувши, що його ноги відірвалися від землі. Стихія повітря обіймала їх, наповнюючи груди легкістю. Вітер знімав останні бар'єри.

І раптом зірвався вогонь. Святозар відчув, як полум’я прокинулося у ньому, охоплюючи кожну частину його тіла. Захотілося сміятися. Його руки спалахнули, але не болем, а теплом, що зігрівало кожну клітинку тіла. Сава поряд навпаки закричав, коли його тіло охопило вогнем, і коли цей вогонь поглинуло його тіло.

Гармонія опустила руки, і стихії відступили. Хлопці впали на землю, залишившись без підтримки стихій. Тіло вже не було таким легким, як хвилини тому. Воно наче почало роздувати від сили, що вирувала усередині.

Альбрехт присів біля хлопців.

- Усе добре. Це скоро пройде. Перепочиньте декілька хвилин та закінчимо ритуал.

- Це ще не все? – прохрипів Святозар, піднявши важку голову.

- Ні. – усміхнувся йому Альбрехт. – Зараз ваші тіла готові прийняти безсмертя. Те, що ви відчуваєте, це магічне перенасичення, воно пройде після завершення ритуалу. Ваша сила збільшиться і ви зможете її контролювати.

- Тоді завершуймо, бо інакше мене зараз знудить. – рудоволосий хлопець знов зігнувся, схопившись руками за живіт.

- Ні. Треба трохи відпочити. – хитнув головою хлопець, та встав, підійшовши до Ради.

- Сподіваюся нам вистачить часу, щоб змусити їх силу прокинутися.

- Я їм зараз не заздрю. – тихо промовив Альбрехт, щоб вони не почули.