52.1

Розмова була важкою, та коштувала усього терпіння, що у них залишилося. Адена не відступалася від думки, що кинула ще у таборі. У неї навіть вирвалося, що вона не проти залишитися у світі смертних. Зорева знаючи, що можна чекати від Верховної правительки Свериду вголос роздумувала над тактикою майбутнього бою.

- Бою не буде! Не тут! – твердо заявив Альбрехт, склавши руки на грудях. Спиною він підпирав стовбур дубу.

- Тоді, як ви збираєтеся захистити свій табір? – Зорева сиділа на поваленому стовбурі, бовтаючи ногами.

- Це зробите ви!

Від цієї заяви Альбрехта сестри здивовано перезирнулися.

- Як ви це собі уявляєте?

- Ми повернемо вам силу на деякий час.

Сестри були вражені несподіваним поступом. Але вони не знали, що як тільки вони перейдуть на бік Аврори їх сили вмить розвіються. І тоді вже вони назавжди стануть смертними.

* * *

Після цього сталася не менш важка розмова з Савою та Святозаром. Брати ще жодного разу не проігнорували їх наказів. Але зупиняти Адену з Зоревою, якщо ті зрадять після повернення сили, не хотіли. Вони й свою силу відмовлялися приймати.

- Не треба мені тієї сили! Віддайте її комусь іншому! – насупився Сава. – Я ледь не вбив своїх коли у фортеці її використав. А ви мені кажете, що то лиш крихти.

- Ви народилися із цією силою запечатаною всередині. Ми тільки розкриємо її.

- Я не хочу ставати безсмертним. Я не хочу вступати у цей бій.

Рада закотила очі, та цокнула язиком, майже так само, як до цього це зробила Адена.

- Нам не хотілося вступати у бій. Вам не хотілося вступати у бій! Але життя складніше, ніж того хочеться. Ви народилися такими! Невже ви й надалі хочете жити у себе в селі та працювати на полі?

- Я не прагну влади. – буркнув Сава, стиснувши губи. – Я не хочу щоб ви змусили Зореву мене покохати.

Рада лиш похитала головою, втомлено спершись на стовбур дерева поряд з Альбрехтом.

- Ти їй вже не байдужий. – це була чиста правда. – Хоча вона це не вміє показувати.

- Це дурня якась. Неможливо закохатися за декілька днів.

- Рада можливо має рацію. – вперше за довгий час подав голос Святозар. – Я бачив, як вона на тебе дивилася, коли думала, що ти не бачиш. Адена ж тільки й робить, що дражнить. Учора, я ледь не погодився покрити вогнем усе тіло, щоб справити на неї враження. Це б миттєво випило з мене багато сил. І я впевнений, що вона про це знала.

* * *

Рада з Альбрехтом боялися розпечатувати їх сили. Попри відданість, хлопці могли стати на бік Адени з Зоревою. Їх стосунки розвинулись аж надто швидко. Стільки би Сава не бив себе в груди, він бачив, як дивиться на нього дівчина. І лиш страх обманутися змушував його мовчати про власні почуття.

«Кохання не може виникнути за декілька днів». Навіть, якщо сама доля вирішила, що ці люди повинні бути разом. Але воно може прорости з маленького зернятка. З розмови біля вогнища, легких доторків до шкіри, коли він показував, як тримати лук. Можливо колись воно б розквітнуло.

Його вже не дивувала сила, що пробудилася у ньому місяць тому. Темрява, що виникла з відчаю. Темрява, у якій тепер засяяли зірки.

* * *

Після того усе затихнуло на тривалий час. Майже день Гармонія займалася своїми справами у таборі. Відповіді зі столиці ще не прийшло. Тому вони продовжували готуватися до наступу.

Після обіду до них у намет прийшла Тіна, щоб показати малюнки для майбутньої книги. Увесь цей час вони продовжували займатися збиранням інформації про кожен регіон імперії. І тепер робота була майже закінчена. Книга мала вийти товстою.

На диво Філіп зрадів, що їм вдалося втілити цю ідею. Лиш Рада, коли він не бачив закочувала очі. Навряд ставши імператором Філіп зрадіє, що народи визнають свою ідентичність і будуть вимагати незалежності. А паростки цього вже з’явилися. Доречніше було попередити Філіпа цього не робити, якби дівчині не було настільки байдуже. У її часі був лише один вдалий приклад співіснування різних держав під однією назвою. Усе інше повне лайно.

Але Рада своїми думками намагалася не ділитися. Зараз саме згуртованість могла врятувати їм життя. Тим паче залишалася проблема Роену. На півночі все ще йшли бої.

- Я б переробила деякі малюнки. Але, якщо вам подобається залишу. – Тіна розклала на столі аркуші з акварельними малюнками.

- Вони дуже гарні. – Рада нахилилася, взявши у руки один.

- Коли буде час, я хотіла намалювати вас для книги.

- Нас? А для чого? – здається щиро здивувався Альбрехт.

- Бо ви об’єднали нас. Тому логічно першу главу присвятити вам.

Альбрехт переглянувся з Радою.

- А що на це сказав Філіп?

- Він не знає. Точніше я йому колись казала, але він махнув рукою та сказав, що ми можемо робити, все що захочеться. За нього у книжці також буде, але здається ви там повинні бути у першу чергу. – Тіна взяла до рук малюнок національного вбрання жителів Ондрії, аж раптом перед очима потемніло.