51.3

Тільки вони повернулися до свого намету їх вже там чекали. Сава та Святозар перекидалися похмурими поглядами, поки не помітили Гармонію.

- Нам треба з вами поговорити. – у голосі Святозара пролунав виклик. Хлопець схопившись, швидко змінив тон. – Якщо ви не зайняті.

Альбрехт кивнув на намет, запрошуючи братів увійти.

Вони довго чекали поки ті нарешті наважаться з ними поговорити. Сестри-принцеси вже багато встигли наговорити за них. В основному це складалося до того, які вони монстри. І те, що їх Арел хотіла вкрасти Алмеса у Аврори.

Хоч доньку вони знали погано, але в одному впевнилися – їй не потрібен був Верховний повелитель Свериду. Чому? Ось тут було питання. Бог прісних вод та правосуддя був не проти розважитися з жінками. Про це людські міфи казали одноголосно. А до того ж він був доволі гарний та вмів красиво розмовляти.

Рада з Альбрехтом ще на початку робили ставки на долю принцес. Вони не вірили, що ті колись зможуть виправитися. Але у Раді скепсису було більше.

Брати переступали з ноги на ногу, потупивши погляди. Їх страх відчувався зараз сильніше.

- Що вас привело до нас? – спитав Альбрехт, закриваючи полог. Його очі зараз були звичайного зеленого кольору.

- Ви пам’ятаєте тих дівчат що прийшли до нас декілька днів тому? – переборовши хвилювання нарешті вимовив Святозар. – Ви знаєте хто вони?

Альбрехт нахилив голову вбік і на його губах з’явилася посмішка. Святозар проковтнув грудку, що стала у горлі.

- Так усе, що вона сказала це правда? – у його очах відобразився жах. – Ви справді…

- Монстри? – на губах так і залишилася посмішка, але очі хлопця стали сумними.

У наметі залягла тиша.

- Не бійтеся, питайте.