51.2

Рада стояла склавши руки біля їх намету та дивилася у далечінь. Її очі ледь світилися золотим світлом. Поки нічого особливого не відбувалося.  Сава та Зорева наче поладнали. Зараз вони сиділи біля вогню розмовляючи. І на диво їх розмова не стосувалася Гармонії.

Дивлячись на хлопця магічним зором Рада могла бачити темряву, що клубилася навколо нього, не маючи змоги вирватися на волю. Вона була ніби прив’язана до шкіри. Він мав силу, про яку навіть не здогадувався. І яка не покаже себе, поки вони не дозволять цьому статися.

Схиливши голову набік, Рада ледь посміхнулася. Зорева попросила Саву навчити її стріляти з лука і той погодився. Рада відчула, як усередині нього щось завирувало, коли вона озвучила це прохання. Він був одним з найкращих лучників у таборі. Його плечі розправилися, а в очах з’явилася серйозність. Це був погляд того, хто добре знав свою справу і не дасть поблажок нікому. Тому Зореву захотілося трохи пожаліти. Вона була вправною, але за своє довге життя лук так і не змогла освоїти.

Раптом повітря поряд з нею ніби завібрувало. Рада здригнулася. Вона почула, як щось могутнє опинилося поряд із табором.

«Альбрехте…» - вона не змогла втримати страх і він ковзнув до нього разом з кличем.

«Що таке?» - через секунду озвався друг.

«Здається поряд Вульм! Будь ласка повертайся до мене»

Альбрехт у цей час знаходився у наметі Філіпа не дуже далеко від неї. Вони сперечалися над текстом листа, яке мають відправити у столицю. Там все ще залишалися радники імператора, які не дуже раділи тому, що сталося. Філіп був впевнений, що їм вистачить сил захопити тепер столицю. Тепер, коли не було карателів. Альбрехт був категорично проти ризикувати своїми людьми. Мерлін на диво з ним погоджувався. Тому вони намагалися домовитися.

Прохолодне повітря сковзнуло по його щокам, тільки він вийшов із намету. Зима трохи відступила. Вдихнувши на повні груди, хлопець перевів погляд і майже одразу зустрівся з золотистими очима подруги.

Якщо Вульм була тут, то вона прийшла за донькою. Ця розмова могла бути важкою. І горе, якщо вона дізнається, що вони не можуть більше прикликати ту страшну силу. Можливо, якщо Вульм заподіє шкоди табору прокинеться Месник небес. Альбрехт не розумів, що треба зробити, щоб повністю контролювати силу Золотого духу. Його пам’ять була настільки крихкою, що він боявся одного разу про все забути, знов ставши звичайним смертним.

Підійшовши до Ради Альбрехт став поряд.

- Вона до тебе не озивалася?

- Ні. Але вона вже деякий час на відстані дивиться на доньку. Я більше не відчуваю від неї гніву. Вона трохи розгублена та засмучена.

Облизавши пересохлі губи, Альбрехт змусив очі набути золотого кольору. Це тепер у нього не викликало проблем. І майже відразу у його мозок врізався голос.

«Я хочу з вами поговорити». – голос був спокійним, наче хвилі, які перекочувалися по морю. Але й такий же сильний, від якого сироти пройшли по шкірі.

Альбрехт здригнувся, перевірячи свої щити. Одна лиш помилка і вона усе тут знищить.

«Чекай на нас у лісі. Ми зараз прийдемо!» - Альбрехт послав у відповідь застережливу думку. Вульм ніяк на це не відреагувала.

- Ходімо. – кивнув Альбрехт, і вони якнайшвидше пішли до лісу. Він знаходився далеко від палатки Мерліна.

Табір оточували захисні чари, які не давали стороннім непомітно проникнути сюди. Але Вульм би вони не стали на заваді. І навряд вони б відчули її присутність, якби не сила Золотого Духа.

Вульм чекала на них у засніженому лісі, притулившись плечем до сірої кори. На ній було довге тепле пальто та широкий пояс прикрашений срібною вишивкою. Чорне з фіолетовим відливом волосся лежало легкими локонами на грудях. Від жінки не йшло загрози. Але довіряти їй було б нерозумно. Тим паче це нею довгий час прикидалась Катана Вольфрам. Навряд Вульм про це забула.

- Добрий вечір, Вульм. – Рада ледь нахилила голову.

- Якби ж то було так. – повівши плечем, жінка ковзнула поглядом по Раді. – Я прийшла за донькою.

- Ви ж розумієте, що ми не можемо нічого зробити. Це покарання за те, що ви зробили з нами на Свериді. І воно доволі милосердне. – відповів їй Альбрехт.

- Ви мали б покарати нас!

- Ми й покарали вас! Немає страшнішого покарання ніж бачити, як страждають ваші діти. – холодно сказала Рада, впоравшись із голосом. – Та й вони заплатили й за свій гріх.

- Ти безсердечна, морська тваринка. – губи Вульм скривилися в їдкій усмішці. Богиня солоної води спостерігала, як Рада відреагує на згадку, що та наполовину сирена і скована прокляттям. Вона знала, що це була важка тема.

Але Рада відреагувала спокійно.

- Авжеж. – губи дівчини віддзеркалили посмішку Вульм. – Ви, як мати повинні мене зрозуміти. Ніхто не може нашкодити нашій дитині безкарно. Ми не хотіли з вами сваритися! Не хотіли приходити на Сверид. Що б ви тепер не робили, це не поверне доньку.

Долоні Вульм стиснулися у кулаки, але вона втрималася.

- Я зроблю усе, що ви захочете.

- Поки вони не спокутують свою провину, вони залишаться смертними. Ми не станемо їм заважати. На це можуть піти тижні або навіть роки. Доньки Алмеса або повернуться разом на Сверид, або ж їх дім буде серед смертних.  Це залежить тільки від них.