Глава 51. Темрява та зорі

Зорева увесь той час що знаходилася у таборі майже не сходила з місця. Інколи до неї приходили, пропонуючи допомогу. Частіше вона огризалася та слала їх далеко. Каптур вона так і не наважилася зняти. Відрізане волосся було страшнішим покаранням за втрачену силу. З найкрасивішої могутньої принцеси Свериду вона в одну мить перетворилася в істоту, яку й за людину не сприймають.

Півгодини тому кудись зникла Адена. Не те що вона хвилювалася за сестру. Але разом було трохи спокійніше.

За інших часів Зорева намагалася максимально уникати зустрічі зі зведеною сестрою. Беручи приклад з матері. Вульм досі не пробачила Аврорі за те, що вкрала у неї чоловіка. А у Зореви корону головної принцеси. Об’єднала їх лиш взаємна нелюбов до Арел.

Їх матері були також сестрами. Якщо це можна було так назвати. Їх колись породили стихії. Аврору – з пекельного вогню вулкану, Вульм – з солоної води, Алмеса – з прісної води, Лессі – народжену від землі, та Ясіру – зіткану з повітря. Але попри це саме родичками вважалися Аврора з Вульм.

Зорева не знала чого саме зараз це згадала. Занурена у думки вона спочатку не зрозуміла, що вітер, який раптово налетів зняв з неї каптур.

- Ти сьогодні працюєш? – почувся біля вуха чоловічий голос.

Дівчина здивовано підняла голову трохи повернувши, побачивши що збоку від неї стоїть хлопець з чорним зав’язаним у невеликий хвостик волоссям. Окинувши його ніс з горбинкою, що трохи недотягував до орлиного, та очі різного кольору: сірого та карого.

Сковзнувши поглядом на криву посмішку на губах, дівчина підняла одну брову у німому запитанні.

- Так ти працюєш сьогодні чи просто так тут сидиш?

Зорева не могла зрозуміти про що він, поки не згадала про волосся. Каптура більше не було і він тепер бачив її обстрижене волосся.

«Він що подумав, що вона повія?!»

Гнів скипів усередині піднявшись до горла. Злетівши на ноги дівчина заїхала йому смачного ляпаса. Ще б трошки і зламала б йому ніс. І собі можливо щось…

Труснувши рукою, дівчина скривилася. Його щока виявилася твердою.

- Шукай розваг у іншому місці, довбню! Мені несправедливо відрізали волосся!

Дівчина шипіла наче змія. Цокнувши язиком, Сава втратив до неї інтерес.  

Те що це одна з новеньких він здогадався по голосу. Бо її подруга ледь не звалила його на землю, та ще й  накричала, наче він її вдарив. Цей  голос тоді казав, що його місце поряд зі свинями.

Не пощастило йому натрапити на змію. Не дуже то й хотілося.

Підтиснувши губи, хлопець вже розвернувся щоб йти.

 * * *

Альбрехт сидячи на матраці, схрестивши ноги, став покусувати нижню губу. Рада з цікавістю за ним спостерігала. Від їхнього намету не було видно місця де досі сиділа надута Зорева. Підійти ближче вони не наважилися, щоб не викликати підозру.

Через декілька хвилин, як Рада закінчила зі Святозаром він проникнув у голову до Сави. Того й вести не треба було нікуди. Його ноги самі привели до Зореви.

Альбрехту захотілося прикрити очі долонею. Ситуація вийшла доволі образлива для самої дівчини та неприємна для хлопця.  

І ось він розвернувся щоб йти.

«І куди це ти зібрався? - перед тим, як озвучити думку, перевірив ментальний щит, щоб Сава його раніше часу не почув. – А вибачитися хто буде? Вона звичайно не подаруночок, але ти образив дівчину»

Зробивши вдих-видих, хлопець проник йому в голову, зашепотівши думки.

«Вона звичайно стерва, але й я винний. Треба хоча б перепросити. – голос який прозвучав у голові Сави належав йому. Хлопець навіть не здивувався. – Цікаво… Хто відрізав їй волосся? От чорт. А якщо там якась страшна історія, а я таке ляпнув!»

Губи Альбрехта задоволено поповзли угору, відкриваючи білі зуби. Тепер Сава почав корити себе. А совість у цього хлопця була, як і бажання притиснути когось на сіні.

Щоки Альбрехта порозовіли від згадки про цю деталь біографії Сави. Хлопець поводився доволі чемно з жіночою половиною табору. Тому до нього питань не було. Сам Альбрехт відчував до нього заздрість, бо єдина дівчина до якої він хотів торкатися називала його тепер другом.

Кров бухнула спочатку у голову, а потім десь унизу живота. Альбрехт молився, щоб Рада нічого не помітила, бо йому не хотілося втрачати зв’язок із Савою.

Врешті він був вимушений повернути очам зелений колір, щоб перевірити що там придумало вже його тіло. Від видовища хотілося знов закрити обличчя долонею. Втримавшись від цього, хлопець швидко накинув на свої ноги ковдру.

- Замерз? – спитала Рада, побачивши що він прийшов до тями та закутався у ковдру.

- Трохи…

Перш ніж вона ще щось могла спитати хлопець знов поринув у голову Сави.

На той час він вже сидів біля вогнища зліва від Зореви.

* * *