Мідь та Золото
50.2
- Що там? – спитав Альбрехт, побачивши що очі Ради знов набувають синього кольору.
Дівчина посміхнулась, струснувши головою. Вона більше не чіпала думки Святозара, але дивилася через його очі. Те що вона там побачила їй сподобалося. Якби вони удвох вдерлися до нього у голову, хлопець це міг помітити. Нажаль.
- Вона мені тебе нагадує напочатку. Питала за скільки його вогонь зможе її спалити. Це збісило Святозара. Особливо після того, як він поховав двох друзів. Але там було ще щось. Я відчула, що він до неї відчуває деяку антипатію. Разом з цим йому не байдуже буде вона жити чи ні. Навіть після того що дізнався.
- Вона йому розказала усе? – спитав Альбрехт, сидячи на своєму матраці, схрестивши ноги.
- Так. Хоча вона плакала, але я не почула від неї розкаяння. – зітхнула Рада, лягаючи на свій матрац. Повернувшись набік дівчина підклала під щоку руки, щоб краще було дивитися на друга. – Хоч у чомусь вона була права. Тут ніхто не бажає їй добра після того що вони зробили. Бо якщо наша сила не пробудилася ми втратили б Арел. І який сенс був би у перероджені?
- Ну що ж. Тепер моя черга. – кутики губ Альбрехта сіпнулись угору. Він вирішив проігнорувати тему, що знов підняла Рада. – Треба звести Темряву та Зорі.
#566 в Фентезі
#2158 в Любовні романи
#46 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 15.11.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
