50.1

Святозар здійнявся на біг відразу, як почув жіночий сповнений жаху крик. Оминаючи товсті стовбури дерев, перестрибуючи через корені, що де-не-де визирали із під землі. Через десять метрів він побачив двох чоловіків і дівчину, що билася у їх руках.

Пам’ять відразу нагадала хто втрапив у біду. Декілька годин тому ця ж сама дівчина кричала на його брата, що той бовдур і нехай дивиться куди йде. Хоча сама налетіла на нього, як завірюха. Але залишити її тут навіть думки не спало.

- Ану відійдіть від неї! – гаркнув Святозар. Його руки до ліктя запалали вогнем.

Адена вирячила на нього очі, на мить забувши про тих, хто намагався її роздягнути. Розбійники також зупинилися, озирнувшись.

Якби не вогонь на його руках хлопець не справив би на них враження. Він був доволі худий, набагато менший за них. Та ще й рудий.

- Дідько! – вилаявся один з розбійників. – Валимо звідси!

Коли руки її відпустили, Адена скрикнула падаючи на сніг. Піднявши голову вона помітила, що хлопець так і стоїть на тому самому місці, дивлячись, як розбійники накивають п’ятами.

Паніка відхлинула так само швидко, як захопила її.

- Чого ти там встав? Хоч допоміг піднятися. – пробубоніла вона, зціпивши зуби. Плащ був розірваний, від чого холод легко проникав через шари менш теплої одежі. – Міг би поквапитися з допомогою.

Ноги не слухалися, все ще задерев’янілі від страху. Хлопець швидко підійшов до неї подавши руку.

Адена зиркнула на неї, збираючись сказати щось гостре, але вирішила промовчати. Вчепившись у його долоню дівчина зойкнула. Вона ніби доторкнулася до гарячого казана. Хлопець тихо вилаявся, його шкіра на обличчі стала червонішою.

- Пробач. – він зовсім забув наскільки гарячими залишаються руки після використання магії.

Дівчина скривилася, спробувавши самотужки піднятися. Його магія була наче знущання над нею. Зціпивши зуби, щоб не накинутися на нього з докорами, вона притримуючись за дерево, встала з колін.

Обтрусивши себе, вона запитально подивилася на хлопця: «Ми так і будемо тут стояти?»

- Ходімо. Відведу тебе до цілителя.

- Нічого мені не треба. – пробубоніла дівчина, обійшовши його та пішовши уперед.

Хлопець знизав плечима, пішовши слідом. Треба було повідомити інших, що розбійники підібралися занадто близько до табору.  Дівчина мовчки йшла попереду, наїжачившись.

Аж раптом вона скрикнула, напевно перечепившись через корінь, та впала. До його носу дійшов характерний запах кінського навозу. Хлопець ледь стримався, щоб не заржати, коли побачив, що дівчина послизнулась саме на ньому. Від чобіт та плаща тхнуло.

Це стало останньою краплею. Стиснувши долоні так, що нігті в’пялися в долоні, Адена закричала, сівши на землі поряд з тим місцем де впала. Її вже ніскільки не хвилювало сусідство з навозною кучею.

Побачивши що дівчину трусить від сліз, хлопець розгубився. Переступивши з ноги на ногу, Святозар почухав потилицю. Він не знав, що вдіяти. Зазвичай інстинкт самозбереження підказував йому триматися від таких людей подалі. Бо вони, як ті вампіри випивали енергію. Новенька була з їх числа, як зрозумів відразу хлопець.

Але ось вона сиділа, заляпана брудом, заплакана, і щось усередині противилося тому, щоб не відреагувати. Холод до вечора зростав.

- Ти замерзнеш. Пішли у табір. – спробував він доторкнутися до неї, але дівчина сіпнулась, скидаючи його руку.

- Йди геть.

Важко зітхнувши, Святозар присів поряд, ігноруючи запах. Губи дівчини вже починали потроху синіти. Адена тільки сильніше підтиснула губи, не піднімаючи на нього очі.

Ще раз зітхнувши, хлопець прикликав магію. Від долонь відразу запашіло теплом. Дівчина ледь здригнулася, коли він взяв її долоні в свої. Тепло миттєво полилося по її замерзлим рукам.

- Я не знаю чого ти така. Але я не бажаю тобі зла. У цьому таборі тобі ніхто не бажає зла. Нікому не стане легше якщо ти тут замерзнеш.

Адена прикусила губу, стримуючи новий потік сліз. Вона відчувала себе роздавленою. І не через те, що розбійники ледь її не вбили, а що розревілася, як звичайна смертна перед незнайомим хлопцем, який прийшов її рятувати. Її! Вогняну принцесу!

- Ти помиляєшся… - тихо відповіла вона.

- Що? – хлопець не розчув.

- Ти помиляєшся. Якби ти знав хто я така, то також захотів вбити! – сказавши це, дівчина прикусила губу і тихо пискнула від болю. – Мені у тому таборі ніхто не бажає добра! Гармонія, напевно, зрадіє, якщо я тут помру.

- Гармонія? Ти їх знаєш?

- Нажаль. – сумно зітхнула дівчина, відвернувши голову. – Дякую, ем…

- Святозар.

- Адена. – неемоційно представилася вона. – Дякую, що врятував мене.

У ту мить коли вона назвала своє ім’я очі хлопця округлилися.

- Адена?! Тебе назвали на честь міфічної богині вогню?

Дівчина хмикнула, піднявши на нього очі.

- Ні. На честь самого вогню. Та міфічна богиня це я…