Глава 50. Вогонь

Найстрашніше – це раптом відчути себе беззахисною. Коли усі слова, дії вже не мають сенсу. Можна тільки продовжувати боротися, сподіваючись на диво.

Сірі очі розширилися від жаху, коли дівчина зрозуміла, що магія її не слухається. У ній її зовсім не було. На неї наступали двоє кремезних чоловіків, у одного з яких у великій долоні блищав ніж.

Адена сіпнулась назад, але спиною врізалася у стовбур дерева. Вона! Донька Алмеса! Наймогутніша з третього покоління богів не могла нічого вдіяти! Спочатку прийшов гнів, а вже потім страх.

- Краще тобі самій віддати гроші та прикраси. Бо ми їх з тебе все одно знімемо.

По тому, що зблиснуло у очах другого, Адена захлинулася слиною. Вона до останнього не хотіла розуміти, що з нею можуть зробити! Люди завжди були варварами! Вона таких могла легко розтоптати. Але тепер і вона людина.

Трясся.

- У мене немає грошей та прикрас! Чи ви не бачите? – гнів заклекотів у грудях. Адена на мить відчула, як вогонь знов наповнив вени. Але це лиш здалося.

- Чуєш. Вона пропонує перевірити! – розреготався той другий.

- Думаєш ми не роздягнемо тебе? – на губах першого чоловіка була усмішка, але очі казали, що це найменше що її може чекати. – Ти замерзнеш тут перш ніж тебе встигне хтось знайти з табору. Не треба було шмаркачці без магії ходити без супроводу.

- Ви знаєте хто мої батьки?! Якщо торкнетеся мене хоч пальцем, вони від вас мокрого місця не залишать!

- І хто ж твої батьки, краля? У них багато грошей? – спитав перший чоловік.

- Вони Верховні правителі Свериду!

Після мала залягти могильна тиша, але замість цього чоловіки розреготалися.

- Де ж твоя магія, Ваша Високість? – глузливо запитали вони. – Мені у дитинстві читали казки і там боги були наділені силою.

Адена затнулася. Від гніву хотілося їх спалити живцем. Але замість вогню кожна клітинка наповнювалася страхом.

Вони з нею гралися. Ця розмова від початку була безглузда. Їм нічого не вартувало зробити з нею усе що захочуть.

У животі скрутило. На шиї часто забилася жилка, коли один з чоловіків рушив на неї. Адена спробувала пірнути під його рукою, як робила це колись. Але він легко впіймав її за шию та відкинув назад. Зустріч спини зі стовбуром дерева виявилася болючою.

Впавши обличчям у сніг, Адена відчула, як з розбитої губи заструменіла крок. Її тіло було незграбним, ніби забуло всі ті століття тренувань.

Вона заволала, коли ніж промайнув поряд з її шиєю, зупинившись у сантиметрі від шкіри.

- Чого це ти? – здивовано глянув на нього товариш по розбою. Бо вони не збиралися спочатку вбивати її.

- Я ось тут подумав. – губи чоловіка скривилися у злобі. – Якщо цей покидьок Алмес дійсно існує, я б не замислюючись випустив кров його дочці. Це його іменем засудили до страти мого брата! Але просто так її вбити мало!

- Та бреше вона все! Я впевнений, що вона це бовкнула, щоб налякати нас!

Адена завмерла, скосивши очі на ніж, що досі знаходився біля її шиї.

- Давай пограбуємо її та залишимо тут. Вона на холоді довго не протягне.

- Мала брихухо. – чоловік уп’яв сірі очі в дівчину, не поспішаючи прибирати ніж. – На твоє щастя зими тут холодні! Бо інакше я б розважився з тобою!

* * *

Рада визирнула наполовину з намету, озирнувшись по сторонам. Погляд її відразу впіймав Святозара, що йшов до свого намету. А це інший бік від лісу.

«Мені треба сходити у ліс! Там щось сталося! Мерщій!» - очі дівчини спалахнули золотим вогнем. Ледь піднявши руку, вона направила долоню у бік хлопця.

Вона на відстані відчула, як у очах хлопця з’явилась тривога. Озирнувшись, він нервово переступив з ноги на ногу, а потім пішов у бік лісу.

«Чи ми поставили охорону від бандитів? Серед них також з’явилися чарівники! Треба перевірити! Якщо ми пропустимо диверсію, то наслідки будуть поганими»

Рада самовдоволено посміхнулась. Вона вклала достатньо думок Святозару у голову. Хлопець навіть не помітив, що хтось проникнув у його розум.

Рада цим майже не користувалася до цього, але знала, що за бажанням вони можуть змусити свою свиту робити те, що накажуть, навіть проти їх волі.

* * *