48.4

Відразу після цього усі відправилися ховати померлих. До того часу вже встигли розшукати усіх. Зранку розгорілася суперечка. Деякі були проти, щоб тіла спалювали. Бо до цього карателі їх надавали вогню. Але врешті дійшли до компромісу.

Альбрехт пішов до копачів ще до того, як догоріли тіла вбивць. Ті вже закінчили копати ями. Поряд він знайшов втомлених Станку, Настю та Міру. Вони увесь ранок, як йому доповіли допомагали копати яму. З їх магією це було набагато легше. Але Альбрехт був неприємно здивований, що таке повісили на дівчат. Пізніше до них повернувся Руслан. Хлопець ледь тримався на ногах, і якби не Таня, що стояла поряд він би вже давно завалився на землю.

- Відпочинь. – Альбрехт вказав йому на багаття, біля якого сиділо десятеро людей.

- Потім. – хлопець похитнувся, сильніше вхопившись за долоню Тані. – Ми ще не закінчили. Треба потім закопати яму.

- Це будуть робити інші.

З нього сили витікали жвавим струмком, навіть попри те, що вони знищили той клятий кристал. Ще хвилин п’ятнадцять тому Альбрехту здавалося, що Руслан виглядає зібраним та повним сил. Але це відчуття було оманливим. Скоріш за все шок нарешті почав відпускати. Не так давно він сказав, що прийняв те, що матері більше немає і зробить усе, щоб піклуватися про сестру.

Альбрехт бачив у ньому себе колись. Усвідомлення того, що ти залишився один прийшло до нього не відразу. Вирувало бажання помсти, було навіть прийняття. Але щоб до кінця прийняти це та пережити знадобився час.

- Таню. Відведи його до цілителя. Через двадцять хвилин розпочнемо.

Руслан спробував заперечити, але врешті пішов слідом за Танею у намет цілителя. Через декілька хвилин підійшла Лія, на ній був хутряний плащ та тепла хустка.

- Твій брат зараз у наметі цілителя. – повідомив їй Альбрехт.

Обличчя дівчини було у доволі помітних червоних плямах, які на холоді стали чіткішими.

- Знаю. Зустріла його. Він не слухав ні мене ні Таню. Не знаю на чому він ще тримається…

- А як ти себе почуваєш?

Дівчина знизала плечима.

- Мені болить.

На цьому їх розмова завершилася. Не сказавши більше ні слова Лія попрямувала до Насті та Міри, що тепер сиділи біля вогнища.

Уся робота була зроблена ще до спалення карателів. Дівчата тільки робили останні перевірки.

Зітхнувши Альбрехт підійшов до великої ями. Вона була глибокою, щоб більше вмістилося людей.

Проковтнувши клубок, що став у горлі хлопець дозволив сльозам знов котитися по щоках.

* * *

Святозар сидів біля вогнища, та щось ледь тихо шепотім. Язики полум’я танцювали біля його відкритої долоні. Хлопець ледь не єдиний, хто міг не кутатися у теплий одяг. Вогняна магія усередині була настільки сильною, що він міг без проблем ходити у легкій куртці.

На мідне ледь кучеряве волосся падали сніжинки, і майже одразу розтавали. Почувши кроки, що наближалися, хлопець стрепенувся, від чого язики полум’я зірвалися угору.

- Обережніше, Заре. – обійшовши багаття, Юстас направив долоню на язики полум’я. І ті слухняно опустилися. Присівши навпроти, хлопець поправив чорний плащ з гербом Гармонії, розстібаючи фібулу.   – Тебе Савва вже хвилин десять шукає. Ти що від нього ховаєшся? – весело спитав він.

- Це він не дуже хоче мене знайти. – хмикнув хлопець. – Кожен знає, що мене можна знайти біля найбільшого багаття.

Юстас скептично глянув на вогонь, що тепер спокійно горів.

- Тепер зрозуміло, чому не знаходить. Ти сидиш біля найменшого.

Святозар розсміявся, опустивши руку так, що кінчики пальців торкнулися полум’я.

- Що хотів мій брат?

- Не знаю. Напевно просто хвилювався. У нас були важкі дні.

- Мій брат і без того, як та квочка.

- Завжди серйозна, завжди невдоволена квочка! – не витримавши Юстас відкрито заржав.

Раптом десь у лісі, на іншому кінці табору пролунав вибух. Хлопці відразу зірвалися на ноги. Між пальцями промайнули червоні язики полум’я.