47.1

  Декілька хвилин тому

    - Ви з глузду з'їхали?! Навіщо їх сюди притягли? – очі Алмеса палали синім вогнем. - Хіба ви не розумієте, чим усе може закінчитися?
    - Алмес, не лізь. Це наша справа. – відмахнулась Аврора, ображено склавши руки.
    - Їх не повинно бути на Свериді! – знову крикнув чоловік.
    - Я відчув на собі Гнів Духа. Ви навіть не уявляєте, як це жахливо. Ви втратите все. А головне, весь Сверид тепер під загрозою! – Лудо трусило від гніву.
    Вульм підібгала губи, не бажаючи їх слухати. Жінка посміхнулася, подивившись спочатку на Скляну в’язницю, потім на сестру.
    - Ти надумав кинути мене та одружується з Арел. Тому ні! Нехай вони згинуть, і вона разом із ними! – образа Аврори прорвалась назовні.
    - Не говори дурниць. Я дбаю тільки про благополуччя Свериду. Твої постійні істерики мені вже набридли, Аврора. Але я не збирався кидати сім'ю.
    - Хто б казав!? - посміхнулася Вульм, але в словах у неї чулася гіркота. - Арел помре. Ці люди їй не допоможуть.
    – Вони не люди. Це смертний образ Золотого Духа. – перекрикуючи шум, який взявся нізвідкіля Лудо кинув погляд на Скляну в’язницю, там відбулися зміни. - Не робіть дурниць!
    У той момент, коли стало зрозуміло що проблем не уникнути Алмес крикнув слугам щоб, забиралися геть із площі. Ті, на відміну від своїх господарів, послухалися відразу.
    - Зорева, Адена! Ідіть негайно. – закричав він, в його голосі тепер чувся не гнів, а справжнісінький страх.
    Бачачи сердитого батька, принцеси зробили крок назад і зупинилися. Гордість і гординю вони успадкували від своїх Великих батьків.
    - Тікати? - хмикнула Адена. – Вам не злякати нас старими легендами.

    - Наразі душі цих двох перебувають у нас. А тіло давно мертве. Вони смертні, і це нещодавно довели. – хихикнула Зорева, продовжуючи намотувати довге чорне пасмо на палець.
    Її сміх потонув у наростаючому шумі. Грала музика! Усі звернули увагу на Скляну в’язницю. 
    Рада та Альбрехт, які до цього часу злякано притискалися один до одного, тепер стояли спина до спини, а їх одяг з білого перетворився на золотий.
     Їх руки на початку не сміливо тремтіли в такт цій музиці. Пальці перебирали повітря, спочатку на рівні стегон, а потім руки злетіли нагору, а голова трохи відкинулася назад. Здійснюючи дивні рухи руками, вони рушили по колу, так само відвернені один від одного. Повіки здригнулися, але очі так і не розплющились.
    - Дивіться, танцюють! – засміялася Адена. - Як вам такий концерт "Великі артисти"? Ось ваше місце!
    Не встигло останнє слово зірватися з її губ, як рух у Скляній в’язниці прискорився. Очі Ради та Альбрехта розплющилися та засяяли золотим світлом.
    Далі все відбувалося швидко. Зрозумівши, що це кінець, і виправити вже надто пізно, Алмес з Лудо зробили спробу врятувати дурних жінок. Аврора та Вульм були зметені з ніг і відкинуті до колон. Чоловіки зашепотіли заклинання, щоб активувати щит. Перелякані принцеси кинулися тікати, але...
    Гармонія палала золотим вогнем, в них тепер не було ні страху, ні гніву. Ні милосердя.  Від одного погляду було зрозуміло – не помилують нікого.
    Їх в’язниця пішла тріщинами і в одну мить розлетівся на сотні уламків. А з нього вирвалося щось, що тільки трохи було схоже на сову. Величезну сову зіткану зі стародавньої магії. Вона настільки осліплювала своїм світлом, що неможливо було на неї дивитися. 
    Від вибуху всіх, хто ще стояв на ногах, кинуло на кам'яну підлогу. Алмес в останній момент встиг закрити дочок собою, як крилата Гармонія повністю з'явилася з В’язниці.
    Лудо відкинуло на декілька метрів до найближчої колони. Чоловік, сповз на землю якийсь час залишався лежати нерухомо. Із розбитої скроні потекла кров.
    Видавши клич, Золотий Дух зробив віраж над площею і полетів униз до міста. Від найменшого помаху його крил спалахували будівлі, падали колони величних палаців, сіючи хаос усюди. Сверид палав.
    * * *