Богдан та Крістіна сиділи прихилившись один до одного. Намет цілителів був повний людей. Більшість були виснажені магічно, інші мали поранення різної тяжкості.
Богдан повернувся не так давно, привівши з собою поранених з іншого загону. Ситуація виходила з під контролю. Здригнувшись, Крістіна раптом почула у себе в голові голос Алексис.
- Що таке? – Богдан побачив, як округлилися очі дівчини, і як з них потекли сльози.
- Ми програли… - це все що вона змогла видавити з себе. Піднявшись на ноги, дівчина пошкандибала до Мерліна та Філіпа, що стояли біля входу у намет.
Мерлін мовчки її вислухав, стиснувши зуби, щоб не почати лаятися.
- Зможеш подати усім наказ відступати? – спитав він. Дівчина кивнула. – Тоді не гай часу.
Філіп поряд з ним зблід.
- Що нам тепер робити?
- Готуватися захищати табір. – крізь зуби мовив Мерлін. – Звідки вони взагалі взяли той кристал?
- Ви знаєте що це таке? – Філіп важко дихав, його обличчя почало червоніти.
- Те, чого тут не мало б бути.
- Може ви не будете говорити загадками. – розсердився Філіп врешті.
- «Ловець чарів», який згадувався у трактаті ельфів тисячу років тому. Він родом зі Сверіду – обителі богів. Але він старший за Сверид. Я не знаю, як це пояснити. Є легенди, що до цього існував інший світ, який був знищений під час битви двох могутніх істот.
Філіп знов побліднів, схопившись рукою за дерево, що слугувало підпорою для намету.
- Чогось мені здається, що я знаю цю легенду…
Несподівано пролунав страшний гуркіт, від чого стіни намету пішли ходуном. Відкинувши полог, Мерлін вибіг назовні. Його очі розширилися від жаху – над Ланфортом у повітрі спалахнуло вогняне кільце.