45.1

Сіяна Чернава здається зовсім не відчувала слабкості вигукуючи заклинання за заклинанням. У неї не було часу, щоб озирнутися та оцінити обстановку. Те, що вона встигла побачити мигцем, що з їх загону двоє лежали нерухомо на снігу. Потім двір трусонуло від землетрусу, через що жінка ледь не втратила рівновагу. На щастя каратель з яким вона билася встояти на ногах не зміг і вона вигукнула заклинання добиваючи його.

Тільки зрадівши, як син добре впорався з іншим карателем, пані Чернава краєм ока помітила Руслана, що лежить на землі. Серце завмерло на ту мить, поки він не заворушився. Вона хотіла кинутися до нього, але їй дорогу перегородив черговий каратель у червоній накидці.

- Роверетто! - вигукнула Сіяна, її персні спалахнули, посилаючи бойове заклинання. Каратель швидко начаклував щит, і заклинання зіштовхнулося з ним із гучним тріском. Ноги чорного чаклуна посунулися.

- Морталіо! -  кинув каратель, і з його палички вирвався темний спалах, що наче змій скрутився в повітрі, націлений прямо на неї.

Магічний бар’єр швидко зіткався навколо неї. Темна магія зіткнулася з її захистом, змушуючи землю під ногами задрижати.

- Скіо. -  Сіяна крізь зуби вимовила закляття.

Червоний промінь вирвався з її персня та пронизав захист карателя. Щит навколо нього розсипався, і його наполовину закрите тканиною обличчя спотворила гримаса люті.

«Руслан. Трясся, я повинна дістатися до сина!»

Він був поранений, а вона не могла підійти до нього. Каратель швидко повернувся до атаки, кидаючи нові закляття, Сіяна знову була вимушена захищатися, але її очі постійно шукали можливість дістатися до сина.

- Зарен тенебріс! - каратель націлив на неї пекучий вогонь, що блискавкою помчав до неї.

Сіяна похитнулась, намагаючись втримати рівновагу. Вона вже не встигала начарувати щит. Залишалася лиш надія, що сила Васі її захистить і на цей раз. Коли вогняне закляття було майже поряд знов огорнуло світло Щита і закляття від нього відбилося. Сіяна охнула, побачивши, що попри захисну магію вогонь обпалив їй рукав. Збивши полум’я чарівниця не гаючи часу кинула чергове закляття в карателя.

Їх бій тривав не більше п’яти хвилин. Ворогів вже залишилося менше. Ці були набагато сильніші ніж ті з якими вони стикалися до цього. Або ж вони чомусь стали слабшими, бо попри перевагу у кількості їм було важко побороти карателів.

Користуючись тим, що на неї більше ніхто не кидався, Сіяна побігла до сина, що напівлежав біля стіни. У карателів було ким зайнятися, тому йому пощастило.

- Ти цілий? – опустившись на коліна, жінка вдивилася у його лице.

- Здається у мене зламані ребра. – хлопець прикусив губу, щоб стримати стогін. Напевно зламаними ребрами не обійшлося.

Жінка кинула погляд на загін, який продовжував битву з карателями. Тепер тих залишалося лише троє. Побачивши, що шестеро її чарівників закривавлені лежать на землі, пані Чернава подумки вилаялася. Ще хвилину тому четверо з них стояли на ногах.

«Щось тут не так». – промайнуло у її думках.

До цього магія Щита могла давати збій, але вона швидко відновлювалася. Та й вони не були новачками у цьому ремеслі. Більшість чарівників її загону мали досвід у володінні чарами. Саме тому їм доручили найскладнішу роботу. Чому ж за хвилину захист був зламаний відразу у чотирьох?

Раптом почувся страшний гуркіт. Повернувши голову, Сіяна побачила тих трьох карателів, що тепер стояли з піднятими до неба руками. Вони щось вигукнули та десятеро її чарівників одразу впали на землю. Із нізвідки з’явилися стріли оповиті чорною магією. Мить і вони знайшли свої цілі, пронизуючи наскрізь.

Нею вперше за довгий час заволоділа паніка. Ще дві хвилини тому у них була вагома перевага. Вона більше не відчувала захисту Щита на них. У їх таборі щось трапилося.  Повітря поважчало.

З дверей казарми з’явилися ще двоє карателів.  Вони діяли настільки швидко, що ніхто не встиг змигнути оком.

- Мамо…. – Руслан відчув, як холод пройшов по спині. Поклавши долоні на кам’яну плиту, він спробував призвати свою силу, але вона його не слухалась. У голові запаморочилося.

Двір заволік густий ядучий дим миттєво проникаючи у легені. Жінка закашлялася, схопившись руками за горло. Вона впізнала це заклинання - «Чорна орхідея». Саме воно колись стало предметом суперечок між нею та її тодішнім загоном. Окрім того, що воно належало до чорної магії вищого рівня. Від нього важко було сховатися і майже неможливо його пережити...

* * *