44.1

У стіні зяяла величезна діра, що утворилася після вибуху. Усе що було поряд згоріло вщент. Як тільки пил трохи улігся армія повстанців ринулася усередину.

У фортеці зчинилася паніка. Налякані Богданом та вибухом солдати почали вскакувати з ліжок та швидко вдягатися та хапати зброю. Вони не чекали, що на них нападуть. Шпигуни запевняли, що бойовий дух повстанців впав. Карателі запевняли, що вони не зможуть пробити стіну, бо вона захищена магією. І кому тепер вірити?

Схопивши піхви з мечем Кірт чимдуж побіг на звук криків, де його побратими вже прийняли перший бій. Молодий чоловік з темним, коротко стриженим волоссям, швидко знайшов очима товариша.

- Що там? – перекрикуючи гвалт спитав він.

- Вони нас обдурили. Вони якось підірвали стіну. Сподіваюся, що від карателів буде користь. Чув, що сказав чаклун? Гордій мертвий.

- Тихіше Вікторе. Бо ще почують. Якби це було так, нам би сказали! – кинувши знервований погляд на коридор, Кірт побачив, як у дверному отворі з’явився незнайомий чоловік з мечем наголо. – Щоб їх! – вилаявшись, Кірт сильніше стиснув меч у руці.

За тим вибіг ще один чоловік, і вони два на два кинулися на Кірта та його товариша.

- Здавайтесь! Іменем імператора Філіпа….

Кірт блискавично зробив випад, як тільки перший повстанець опинився поряд. Його меч обагрився кров’ю.

- Менше базікай.

Не встиг він підняти голову після того, як проштрикнув серце повстанця, з дверей у коридор вибігло ще троє.

* * *

За якісь півгодини половина двору була усіяна трупами повстанців та імперських солдатів. Хоч імперців застали зненацька, вони швидко змогли прийти до тями та тепер давали відсіч.

Святозар був серед тих, хто першим проникнув у фортецю. Його руки палали чарівним вогнем, навіть руде волосся тепер було трохи схоже на розжарений Златан.

Загону, у якому перебував хлопець було наказано підірвати західну вежу, яка поєднувала фортецю з великою стіною, яка кільцем закривала столицю. Ті хто будував цю стіну здавалося хотіли сховатися від інших. І було чого ховатися. За стільки століть правління спочатку де Аурельо, а потім Мідних, вони нажили собі ворогів по всій імперії. Але від родичів сховатися не змогли. Ті що жадали влади не зважали на кровні зв’язки.

Святозар ні на мить не втрачав пильності, не забуваючи де він, та хто поряд з ним. Але разом з цим він не забував, що люди, яких вони вбивають такі ж самі жителі імперії, як і вони.

Хлопець вирвався уверед разом з другом Деміяном на вершину стіни фортеці. Саме звідси учора їх війська обстрілювали із арбалетів. Біля брусферу все ще стояли дерев’яні ящики з-під арбалетних болтів. Оцінивши швидким поглядом стіну, Деміян пальцями показав де знаходиться те місце, що їм треба знищити.

З дверей вежі з'явилися кілька імперських солдатів. Вони тримали мечі напоготові, обличчя ховалися за шоломами.

- Готуйся. — прошепотів Святозар, стискаючи руків'я меча. Його серце билося шалено. Деміян став поруч, обидва друга приготувалися відбивати атаку.

Перший солдат кинувся вперед, намагаючись вразити Святозара потужним ударом. Хлопець швидко відступив крок назад, ухиляючись, і в той самий момент завдав контрудару. Леза мечів зіткнулися з гучним брязкотом. Святозар підняв меч над головою і, обернувшись, наніс горизонтальний удар, змусивши солдата відступити на кілька кроків.

Деміян зустрів іншого солдата, який намагався атакувати з флангу. Вони обмінялися серією швидких ударів. Деміян майстерно блокував кожен удар. Він зробив обманний рух вліво, змусивши солдата відкритися, і швидким ударом вдарив його по руці. Солдат зойкнув і випустив меч, падаючи на коліна.

Святозар, тим часом, продовжував битися з іншим воїном. Його удари були точними та сильними, як вчив його друг, але він більше намагався підрізати, ніж вбити.

Як тільки останній солдат лежав мертвим, світловолосий хлопець, витерши тильною стороною долоні кров зі щоки, кинув погляд на товариша. На відміну від Зара у нього не було турбот з приводу моральної складової цього бою. Ті хто виходили проти нього з мечем – помирали. Крапка.

- Що таке, Зар?

- Це не правильно. – зітхнув чарівник, закинувши голову до неба. – Вони такі ж, як і ми.

Це було лиш питання часу, коли знов з’являться імперські солдати.

- Якби вони були такими ж, як ми, то давно б склали зброю. – хмикнув Деміян, скинувши руку з чарівною паличкою у бік. – Морталіо. – з чарівного артефакту вмить вирвалося смертельне заклинання, вдаривши у груди солдата, який з криком кинувся від дверей. – Усе просто. Або ми їх, або вони.

Святозар зітхнув. Він це знав. Його хвилювало, як там Сава зі своїм загоном. Хоч він ніколи не був близьким зі зведеним братом, але хвилювання час від часу накривало його. На щастя Сава, як і Деміян не задумуючись виконували накази. І вони були праві – тут усі їх вороги.