Глава 44. І почнеться бій

- Прокидайтеся. – голос Богдана луною звучав у головах імперських солдатів. Було у ньому щось моторошне, потойбічне. – Ваш імператор мертвий! Ми прийшли за своїм. Здавайтеся, щоб не помирати даремно.

Богдан вільно гуляв казармами Ланфорту, за ним майорів плащ «Гармонії» зітканий із живої темряви . Тут у світі сновидінь він був богом. І тепер ті хто підпав під його чари бачили те, що він хотів їм показати.

Форт палав, звідусіль валив густий дим, чулися крики. Створюючи цю картину Богдан надихався спаленням Рамплуру. Тоді невеличке місто перетворилося в смолоскип.

Солдати кидалися на ліжку, але не могли прокинутися. Богдан міцно тримав їх у своїх лещатах.

- Усе скінчено. Ми вже тут. Схиліться та закінчимо цю війну. Ми не вороги один одному. – Богдан вже так не вважав. Усі хто був усередині були його ворогами. Йому вистачило смертей за ці місяці, щоб перестати співпереживати тим, хто вбивав його друзів. – Здавайтеся і ми не заподіємо вам лиха! – його губи скривилися у диявольській посмішці. – Але якщо хоч хтось із вас відкриє вогонь чи оголить меч ми принесемо вам смерть! Чи ви думали, що після смерті Гармонії наш дух впав?! Ви помилялися! Вони досі з нами! Сьогодні усе буде закінчено! Здавайтеся та прийміть свого нового імператора Філіпа де Аурельо!

Здійнявши руки до неба Богдан прикликав чорний сніг. Тепер він стояв у центрі форту у дворі. Десь моторошно закаркав ворон за ним почувся пронизливий жіночий крик про допомогу. Секундна тиша та дзвін у набат.

Все. Почалося…

* * *

Богдан повернувся у реальний світ і разом з цим стіни фортеці здригнулися від потужного вибуху. Важко дихаючи він сів на ліжку. Поряд з ним сиділа Крістіна тримаючи його за руку. Вона це робила увесь цей час не тому що хвилювалася за його моральний стан. Хоч це також було причиною. Її сила доповнювала його у цьому завдані. Бо тільки так у Богдана вдалося добитися потрібного ефекту.

Вони були у наметі Великого герцога. Мерлін та Філіп, як тільки він прокинувся відразу зірвалися на ноги. До цього вони сиділи за столом, нервово кидаючи погляди на Богдана. Від нього залежав успіх чи поразка битви.

- Там зараз така паніка, що вони точно собі у підштанки наклали. – розсміявся Богдан, але швидко посерйознішав. – Усе готово, ваша високість.

Скочивши на ноги, Крістіна підбігла та відкинула полог намету. На вулиці і без того було світло від снігу та зірок. А зараз ніч перетворилася на день. Небо охопила заграва. Навіть звідси можна було побачити що у одній зі стін з’явилася величезна діра.

Повернувшись, вона помітила, що Богдан вже застібав обладунки. Підібгавши губи, дівчина підійшла, щоб допомогти надіти наручи.

- Ти там не сильно кидайся у бій. Не забувай, що ти потрібен тут більше ніж там. – сказала вона, затягуючи ремінець.

- Ти також будь обережною. – у його голосі з’явилися нотки ніжності.

Дівчина прикусивши губу, глянула йому в очі.

- Якщо ти раптом вмреш, я підкорю розум карателя та змушу тебе підняти! Так що навіть не думай, Скрамольд. Так легко ти від мене не втечеш.

Богдан усміхнувся, на мить стиснувши її пальці у своїй долоні. Обмінявшись поглядами, вони швидко пішли з намету. Попереду чекала важка битва.

* * *