43.1

У наметі принца та Великого герцога відбувалася якась вакханалія.

Філіп сидів, підперши підборіддя кулаком, слухаючи істерику спочатку доньки барона Золтана, а потім її старшого брата. Станка вимагала від Філіпа, щоб він дав дозвіл на шлюб, бо Андраш категорично відмовив.

Мерлін довгий час просто це слухав. Воган з ним переговорив ще до цього і врешті отримав дозвіл на шлюб. Від Альбрехта Воган завжди отримував непогані характеристики. Чому ж вірному воїну не дозволити одружитися на коханій жінці?

Але зараз слухаючи цю кохану жінку, Мерлін замислювався «Чим думає чоловік, обираючи собі таку дружину?» Вона була мов чорт у юбці. Кожне заперечення супроводжувалося криком та зневажливим поглядом. Це була дуже розумна жінка, яка знала коли треба заплакати, щоб розчулити зачерствілі серця.

- Ваша високість! Нам дуже треба ваш дозвіл! Я вагітна!

У наметі залягла тиша. Андраш застиг, забувши, що треба хоч іноді кліпати. Воган виглядав здивованим не менше.

«От жінка! Пустила в хід важку артилерію. - Мерлін ледь усміхнувся, слідкуючи за цією картиною. – Цікаво, вона це тільки що вигадала, чи воно справді так. Ех, Воган, Воган. Поп’є ще вона твоєї крові».

- Станко, Андраш, Воган. – перший відмер Філіп. – Зараз не час для сварок. – сівши рівно на стільці, промовив чоловік. – Я не бачу причин заперечити леді Станці. Воган Бейб забезпечений чоловік, лицар. І беручі до уваги вагітність, я звичайно даю свою згоду та благословення на цей шлюб. – Філіп повернув голову до Андраша. – Які б не були у вас непорозуміння до цього, не забувайте, найперше ви брат та сестра! Можете йти.

Коли усі вийшли, Мерлін декілька разів плеснув у долоні.

- Браво, Філіпе.

Філіп скривився, потягнувшись за своїм кубком.

- Сподіваюся, це остання наша така розмова. Бо від цієї жінки досі дзвенить у вухах. Не очікував такого спротиву від її брата. Раніше чув, що він її дуже любить та ладен виконувати усі забаганки.

- Любов до жінки іноді сильніша за любов до сестри. – зітхнув Мерлін, наповнюючи й собі кубок. – Місяць тому він підняв такий ґвалт. Чув весь дім. У графа розбите серце і його сестра приклала руку до цього.

- Та чув я це. – Філіп цокнув язиком, закотивши очі. – З Веларцями завжди так. Ніколи не вгадаєш коли у них спалахне кров. Моя дружина була такою. – чоловік усміхнувся, вмочивши губи у вині. – Запальний мала характер, але як вміла любити! Емма дуже схожа на неї у цьому. Просиш її покори, а вона закочує очі та робить по своєму.

- Як і моя Рада. Мати доньку, ще та морока. Але без них життя стає сірим.

Мерлін сумно всміхнувся, згадавши Раду. Він не розумів, коли встиг її полюбити. І чи вплинуло кохання до її матері на відношення до неї. Він досі не зміг до кінця змиритися, що її більше немає.

Якби ж можна було усе повернути назад він би не став суперечити їй ні в чому. Лиш би вона була живою та веселою. Як і його Альбрехт…

Відпивши ковток вина, Мерлін прогнав сумні думки. Вони приносили більше болі, ніж викликали бажання помсти.

* * *

Штурм тривав уже деякий час. Жодна гармата поки навіть не подряпала стіну. Хоча то там, то тут спалахували пожежі. Вони прогавили ефект несподіванки, армія всередині фортеці вже чекала на них. Але й повстанців був свій план. Поки одні відволікали армію на себе, інші робили підкоп.

Хоча все майже йшло за планом, Філіп помітно нервував. Поки йшли обстріли фортеці, він нервово ходив по табору. Його лякала думка, що його дочка перебуває так близько до місця бою. І якщо щось піде не так, то вона та Василь можуть загинути. Адже захист, як відомо, знищують першими.

- Заспокойтесь, Філіп. Нерви ще нікому не допомогли виграти бій!

- Легко вам казати, Мерліне. Ви після поїдете, за будь-якого розкладу. А мене вб'ють, якщо ми програємо!

- Я рішуче налаштований на перемогу. Тим паче, я вірю у брата і дочку, вони б не довірили долю країни тим, хто не зможе впоратися. Вони захищають своє майбутнє. Це найкраща мотивація для перемоги.

Чарівник потер скроні, і на кілька секунд заплющив очі. Йому не хотілося визнавати, що прийшов він сюди за помстою, і йому глибоко начхати що з ким буде. Тільки ні Рада, ні Альбрехт не пробачили б йому цього.

- Я також у них вірив. Але їх зараз тут немає. Я не можу ігнорувати настрої у таборі. Це ж не армія, а збіговисько. Більшість з них ледь меч навчилися тримати у руках.  – схилившись до Мерліна, чарівник прошепотів. -  Сподіваюся, що у дівчат зараз усе добре.

Мерлін повернувши голову, кліпнув очима в знак того, що усе добре. Пройшовши далі, вони продовжили свою розмову.

Програшний настрій був не тільки у Філіпа. Час від часу у таборі повстанців чулися розмови, що вони прийшли сюди вмирати ні за що. Без Гармонії вони ніколи не переможуть.  І те, що треба відійти, нехай чарівники самі переб’ють один одного. І що ця війна не потрібна простому люду.

Звичайно жодна людина, що це казала не була налаштована на втечу. Це була ще одна частина плану, бо за підтвердженням у таборі вже були шпигуни. І поки їх не виявили треба було складати враження, що вони слабкі.