Глава 43. Ланфорт

Щоб перекинути військо в іншу частину імперії пішов місяць. Це стало випробуванням не тільки для чарівників та воїнів, а й для принца. Тримати бойовий дух було складно, коли усе твоє єство кричить про відпочинок. Філіп втомився та не бачив сенсу у штурмі Ланфорту взимку. Кожна нова заметіль додавала йому песимізму.

Якби не магія багато б вже померли від холоду. Але повертатися армії було нікуди. Для своєї країни вони були злочинцями, повстанцями. Відкласти до весни означало дати карателям обрати нового імператора та завершити розпочате Гордієм.

Закінчився 1666 рік. Пролетів наче один день. До відсутності Ради та Альбрехта вже звикли. Вони ще співали їх пісні холодними вечорами біля багаття. Змирилися, що далі вони будуть самі у цій битві. Після смерті Гармонії стерлась й уся пам’ять про їх магічне походження. Вже ніхто не пам’ятав, що вони могли обертатися у страшного дракона з двома головами. Навіть химородники забули.

Дуже часто Мерлін приєднувався до людей біля вогнища. Він не вмів співати, але саме у такі митті він ставав ближчим до брата та Ради. Слухав веселі та сумні розповіді, щось сам оповідав. А потім сміявся, кажучи Богдану та Васі, що покаже декілька прийомів рукопашного бою. Хлопці переглядалися та без тіні страху схоплювалися. Мерлін був радше вимогливим вчителем, ніж Великим герцогом. З ним було можна пожартувати та спитати поради.

Спочатку чарівники з ордену його побоювалися, але потім звикли та намагалися навчитися всьому, що він їм показував.

Посиденьки біля вогнища та цікаві тренування трохи притуплювали страх смерті. Усі розуміли, що можуть загинути у наступній битві, але намагалися про це не думати. Мерліну це й треба було.

Поплескавши Васю по спині, Мерлін схвально усміхнувся.

- Так тримати. Ви молодці.

Розвернувшись, він побачив Філіпа біля свого намету. Зітхнувши, чарівник цокнув язиком. Філіп був наче дощова хмара. Він добре псував настрій у таборі. Але Мерлін його міг зрозуміти. Він був вперше настільки близький до трону, тому боявся усе втратити.

Ще місяць тому Мерлін почув від Філіпа його історію. І від неї здавлювало у грудях. Цей сварливий  чоловік забагато горя пережив у своєму житті. Ще у його дитинстві старших братів імператор відправив на війну. Кинув на штурм фортеці у перших рядах. За Філіпом теж прийшли, але його встигла сховати сестра Аліса. Вона змогла  підкупити солдат та впевнити, що її брат помер від віспи.

Сестра довго не прожила, через п’ять років померла під час пологів. А Філіп загримів у в’язницю після бійки у таверні. Не пощастило, що його суперник виявився сином імператорського генерала. Тоді й випливла правда про Філіпа. Хлопець надовго потрапив до в’язниці. І коли врешті отримав помилування трон зайняв батько Альбрехта та одним розчерком пера підписав йому смертний вирок. Тільки не встиг його виконати…

Мерлін дивився на Філіпа і не міг повірити у таку насмішку долі. Бо той, до кого він звернувся за допомогою виявився сином того, хто намагався знищити рід де Аурельо. Тільки богам відомо скільки після того часу витерпів Філіп. І як не зламався перед тягарем бездіяльності, поки Гордій морив та вбивав його народ.

Філіп одного разу обмовився, що при Гордію йому було легше жити, він хоча б не бачив у ньому суперника. Але якби не страх за життя єдиної доньки він вже давно збунтувався. Врешті саме це послугувало поштовхом для повернення трону.

- Тобі треба частіше бувати коло них. – зупинився біля нього Мерлін.

Філіп підібгав губи, перевівши погляд на людей, які групками сиділи біля вогнищ.

- Мені там не місце. Я їх принц.

Мерлін важко зітхнув. Філіп іноді у нього складав враження такого собі набундюченого індика, який тільки й думає про трон. Губи чарівника трохи сіпнулись угору.  Попри це Мерлін бачив, як Філіпу хотілося бути у центрі уваги. Хотілося скинути з плечей весь той вантаж, що на нього накинуло життя.

- Я знаю про що ти думаєш. Але довірся цим людям. Ні в кого у цілій імперії немає стільки мотивації виграти війну, як у них.

Філіп нічого не відповів, не відводячи погляду від людей біля вогнища.

* * *