42.2

Андраш наче сказився коли прочитав листа. Коли він його розпечатав відразу побачив невеличке пасмо рудого волосся зав’язане ниткою. До тієї нитки було прив’язане саморобне кільце з дерева. Андраш його пам’ятав - він сам для неї вирізав. Воно було неідеальне, нерівне зі зовнішньої сторони, але зроблене від чистого серця.

Тепер сумніву не було. Лист від неї.

Здраствуй, Андраш Золтан

З моменту нашої розлуки пройшло вже багато місяців. Так багато, що моє розбите серце відболіло. Ти тоді зробив свій вибір, повівшись на маніпуляції сестри.. Тебе не хвилювало де я буду жити. Та й в цілому що зі мною стане.

Я добре розуміла ще тоді, що ти ніколи не зробиш мене своєю дружиною. Для тебе я була звичайною коханкою. Але мені хотілося бути з тобою, і я погодилася на все. Ти не зрозумієш, як почуває себе обезчещена жінка. Поруч з тобою я гнала ці думки геть. А коли ти мене врешті вигнав, я зрозуміла, що нікому тепер не буду потрібна.

Тобі цікаво, як я жила до цього. Скажу коротко. Тих грошей, що ти мені дав не вистачило навіть на місяць. Ти навіть не дав мені рекомендації. А без них мене не хотіли брати в жоден будинок. Тому мені довелося погоджуватися на брудну роботу.

Зараз у мене все добре. Знайшовся чоловік, який мене прийняв не дивлячись на те, що я більше не була невинною. Він мене кохає, так само, як я кохаю його. Зараз ми чекаємо дитину.

У лист вкладене моє пасмо волосся та твій подарунок мені. Я знаю, що ти недовірливий. Так ось, між нами усе скінчено. Прощавай Андраше.

Дочитавши до кінця Андраш вибухнув. Зіжмаканий лист відразу полетів на підлогу. Помітивши боковим поглядом Станку на своєму ліжку, молодий чоловік стрельнув гнівним поглядом, і стиснувши кулаки пішов до неї. Побачивши його, дівчина злякано посунулася на ліжку, втягнувши голову в плечі. Вона вперше його побачила таким злим. І ця злість була обернута на неї.

- Якби не ти… - Андраш закричав, стискаючи та розтискаючи долоні. – Добилася свого?!

Побачивши, що назріває конфлікт, Богдан поквапився втрутитися. У кімнаті на той час було багато роззяв. Усі й так були на нервах. Ні до чого підливати ще масла у вогонь.

- Андраш, не треба! – Богдан спробував його ухопити за руку, яку він невідомо для чого підняв. – Тут люди! Заспокойся! Ти всіх лякаєш!

- Так нехай вийдуть ці люди?! – розвернувшись до нього, гаркнув Андраш, вивільнивши руку. На його обличчя вмить набігла маска того презирства з якою знать дивилася на бідняків. – Знай своє місце! І не лізь до мене!

- Я ваш магістр! – серце бухнуло у груди. Богдан відчув, як усе тіло починає тремтіти. Зараз не час щоб показувати страх. Поряд було дуже багато людей.

- Цікаво, чому саме тебе Альбрехт зробив магістром?! – свічка на ім’я Андраш тільки розгоралася. У гніві він час від часу переходив на веларську, яку Богдан не розумів. – Може саме ти зрадник, що відправив їх у той храм?

Стиснувши губи, Богдан подумки рахував до десяти.

- Якщо ви, сер Андраш зараз не припините це, тоді я буду вимушений виключити вас з ордену.

- Ти не посмієш! – вперше у очах чоловіка з’явився страх.

- Це у моїх повноваженнях. Але я не хочу до цього доводити. – спокійно продовжував Богдан. – Тому пішли вийдемо на двір. Нехай сніг та тренування погасять твій вогонь.

Андраш якийсь час стояв, важко дихаючи. Нарешті він кивнув. Богдан відчув, що ноги стали дерев’яними. Ця сварка випила з нього усі сили. Раніше він би не роздумуючи кинувся с кулаками на того, хто посмів його ображати. Зараз це було не можна.

 Ще спиною хлопець відчув десятки пар очей. Йому хотілося провалитися крізь землю прямо тут.

«Чого ж ви вирішили, що я впораюся? Вас вони поважали. – Богдану хотілося спитати Альбрехта про це. Він знав, що міг би провести вибори і передати комусь титул. Але йому не хотілося зраджувати його довіру. – Сподіваюся я навчуся усього раніше, ніж у мене почне сіпатися око» - кутик губ поліз угору.

Під пильними поглядами знайомих та друзів Богдан з Андрашем вийшли з будинку.

На вулиці йшов лапатий сніг. Всучивши Андрашу дерев’яну палицю, Богдан підвів його до манекену.

- Не стримуйся.

* * *