Глава 42. Тягар

У таборі Гармонії панувала тиша. Усі чекали на приїзд Мерліна. Коли Емма вчора повернулася у табір Філіп наче оскаженів, накричавши на неї. Він збирався відправити інших.

Богдан не вважав себе винним, серйозно заявивши, що Емма такий ж лицар, як інші. І тим паче вони йшли просити допомогу не у кого небудь, а у самого Великого герцога. Він відпустив свого спадкоємця в імперію. Логічно, що спадкоємиця імператора повинна бути присутньою на зустрічі.

Філіп дуже довго кричав, але зрештою йому довелося погодитися з Богданом.

- Хлопче. Ти звісно магістр, але в наступний раз прошу повідомляти мене. Бо якщо з моєю дитиною раптом щось станеться, що ти мені пропонуєш робити?! Коли у тебе будуть свої діти, ти мене зрозумієш!

Богдан кивнув, стиснувши руки за спиною. Так хоч Філіп не бачив як вони тряслися. Перечити принцу міг тільки Альбрехт. Йому було важливо відстоювати свою думку. До того ж Емма проігнорувала його зауваження, з приводу доцільності її візиту. Емма його захоплювала своїм незламним характером. З першого погляду вона була ніжною, трохи сором’язливою дівчиною. А з іншого – вона була принцесою! Справжньою, непохитною. Здавалося у ній від Каталі де Аурельо більше ніж у її батьку.

Васі пощастило менше. Філіп не скупився у словах. Хлопець перелякався, коли Філіп схопив його за комір сорочки та вдарив о стіну. Перед очима замиготіли зірочки. Декілька годин тому Емма сказала, що піде до подруг, а сама втекла до Заргансу. Вася корив себе за те, що відпустив без жодної думки, бо подруг у Емми не було…

Менше всього дісталося тим, хто належав ще загону Гармонії. Саме вони першими збиралися їхати до Великого герцога. Але портал їх чомусь не пропустив. Тільки тоді вони згадали слова Альбрехта на перевалі. «Десятеро, що перейдуть перевал, ніколи вже не повернуться у герцогство». Через телепорт вже не вийшло, а перевіряти звичайним шляхом часу не було.

Ніч пройшла напруженою. Чарівниці Землі працювали зі зведенням нової арки телепорту. Минула конструкція виявилася одноразовою. На щастя у їхньому таборі були люди, які колись встановлювали телепорти для знаті.

* * *

На наступний день, перед обідом почали прибувати перші воїни з герцогства. Всього Мерлін обіцяв привести до п’яти тисяч. Більше при всьому бажанні було не можна, бо треба було комусь захищати саме герцогство. Мерлін вийшов із телепорту вже під кінець.

Роззирнувшись, чоловік побачив Філіпа. Йшов сніг. Принц був одягнутий у теплий плащ з хутром, а на ногах шкіряні чоботи. Зараз він виглядав зовсім по іншому, ніж чотири місяці тому.

 Пройшовши декілька метрів, Мерлін зупинився. Він собі досі не міг пояснити для чого сюди привів військо?! Учора його про це на зібранні питали. Бо яка допомога, коли у своїй країні війна. Не краще дозволити Роену далі шматувати імперію. Поки він зайнятий, герцогство могло відпочивати. Єдина причина, чому він сюди приїхав був Альбрехт.

Як несподівано його маленький брат виявився сином опального імператора. Мерлін навіть уявити собі не міг, ким був чоловік, у кого закохалася його мати. Якби ж він знав усе від початку ніколи б не залишив Альбрехта у імперії. Зовсім поряд від Гордія. Якби той дізнався раніше, хлопця вбили б. Тоді він повірив Оракулу, що його брату буде безпечніше на території, де ненавиділи чаклунів. А поряд з ним на нього б чекала смерть.

І ось тепер він знов стоїть на цій землі. Тепер вже щоб помститися Роену.

Побачивши, що він зупинився, Філіп поспішив до нього.

- Добрий день, Ваша Величність.

- Не дуже добрий, як знаєш. – флегматично кинув Мерлін. – Але не будем про це. Я хочу негайно увійти у курс справи.

Філіп кивнув, та показав рукою на великий одноповерховий будинок.

- Це збудували наші чарівниці Землі. Він надійний та звуконепроникний.

Мерлін прийняв це до відома, пішовши слідом за Філіпом у будинок. Віднедавна Міра з Настею добудували ще одну невеличку кімнату. У ній не було вікон. Її використовували, як кабінет для важливих засідань. Туди допускалися лиш декілька осіб. Раніше вони все обговорювали у спільній кімнаті, а якщо щось було важливо то йшли у окремий намет.

Нажаль чарівниці не могли збудувати будинки для всіх. Після зведення одного такого вони потім відсипалися три дні.

Ідучи поміж рівних рядів ліжок, Мерлін з цікавістю розглядав кімнату. Магія, що побудувала цей дім була майже неперевершеною. Звичайні чарівники зі своїми артефактами могли лиш цеглинки робити. А ці дівчини побудували справжній дім майже за день здійснюючи лиш паси руками. Мерлін після хотів з ними особисто поспілкуватися.

Підійшовши до дальньої стіни, Філіп дістав ключ та відчинив дерев’яні двері. Двері на вигляд були звичайними, не виготовленими магією.

Стіни маленької кімнати були викладені з темної цегли. Підлога вкрита такого ж самого кольору каменем.

Посередині стояв прямокутний стіл та чотири стільці. Підійшовши до столу, Філіп запалив ще два чарівних ліхтаря на стінах. Світла стало більше.

- Сідайте. Вам чогось принести? – спитав Філіп, запрошуючи Мерліна до столу. Поряд з ним він відчував себе нерозумним хлопчиськом. Щоб він не сказав, або не зробив усе буде піддано критиці.

- Поки тільки води. Хоча вважаю розмова буде довгою. Пізніше, я хочу поспілкуватися з орденом брата.