41.1

Табір Гармонії

Філіп сидячи на своєму ліжку вже півгодини дивився кудись у простір. Коли через декілька годин прибув закривавлений Деррик вони негайно кинулися до нього. Хлопець розповів, що вчора коли він переносив людей із храму в інше місце на них влаштували засідку. Він не зміг повернутися по інших. Йому дивом вдалося втекти.

Коли його підлікували, він разом з іншими почали шукати Раду та Альбрехта. На місці де стояв храм тепер були руїни, але пощастило відшукати тих, хто тоді там був. Вони й розповіли, що Альбрехт відчинив їм двері у підземний прохід, а потім разом вийшов до карателів.

Пошуки тривали всю ніч та половину наступного дня. Слід нарешті привів до будинку театру. Але й там на них чекала невдача. Більша частина будівлі була спалена. Усередині були знайдені людські кістки. В одних вдалося впізнати Гордія. Пошуковий загін був шокований, побачивши червоний рубін на пальці обгорілого трупа. Але чи справді це так, треба було перевіряти. Тіла Гармонії не змогли опізнати.

Їх магічний слід обривався тут. Серед уламків був знайдений щит із гербом сонця та місяця. Після цього питань побільшало.

Після цього Філіп ніяк не наважувався сповістити орден про смерть магістра. Та ще й Мерлін…

Вхідні двері скрипнули. У велику кімнату заставлену ліжками зайшов Богдан. Покрутивши головою, він підійшов до невеличкої перегородки, де стояли ліжка Філіпа, Емми та Гармонії. Відсунувши штору, хлопець зупинився, дивлячись на принца. Він не знав, що тепер відчувати до нього. У середині була порожнеча.

- Ваша високість. Треба вже сказати… Люди хвилюються.

- І що я їм скажу?

- Правду. – Богдан переступив з ноги на ногу. Зрештою він дістав із куртки невеликий сувій. – Вчора Альбрехт передав це мені. – покрутивши сувій у руках, він передав його Філіпу. – Там сказано: якщо з ним і леді Радою щось станеться, його наступником буду я.

Філіп розпечатав сувій та пробіг по ньому очима. По мірі читання його брови сходилися на переніссі.

- Ти не впораєшся з цим!

- Я йому це ж саме сказав, але він мене не став слухати! За правилами ордену я маю повідомити вас про це.

- Я піду повідомлю лицарів. Довго це приховувати не можна.

Забравши сувій, Богдан поклонився.

Філіп був невдоволений рішенням Альбрехта. Не треба бути телепатом, щоб зрозуміти, що Філіп хотів сам очолити орден.

Вийшовши на вулицю, Богдан притулився спиною до стіни поруч із дверима. Стиснувши губи, щоб не заплакати, хлопець підняв голову до неба. За ніч він став ще на рік старше. Події, що відбувалися від приїзду Гармонії у Гарнет розділили життя на до та після.

Поруч почувся скрип снігу та кроки. Опустивши голову, Богдан уп’явся зубами у нижню губу. У очах забриніли сльози. Кутаючись у плащ, Крістіна наблизилася до нього. Зараз його не захищав жоден ментальний щит. Її обличчя спотворила гримаса болі. Закривши рот долонею, дівчина голосно схлипнула.

Згрібши її в обійми, Богдан притиснув дівчину до себе.

- Невже це правда?

Він коротко кивнув.

- І що ж ми тепер будемо робити? – знов схлипнула дівчина. – Як же орден без них…

- Я тепер новий магістр… Альбрехт вчора назначив мене своїм наступником, якщо з ним щось трапиться.

Крістіна здивовано підняла очі. Черговий схлип застиг на губах.

- Тебе?! – дівчина звільнилася з обіймів. У її очах плескалася недовіра та зневага.

- Я не просив цього. Можеш на мене так не дивитись.

Трохи подумавши, Крістіна погодилася з ним. Її погляд трохи пом’якшав.

- І що ти тепер будеш робити?

- Треба зібрати орден та повідомити! Ми маємо якось закінчити, те що почала Гармонія.

- Добре. – дівчина зітхнула, опустивши очі. – Я зберу усіх, а ти думай, що їмскажеш.

* * *

Після смерті Гордія дорога до столиці їм була все одно закрита. Велика кількість війська зібралася у західному форті Аланіс. На півночі, за фортом Іриней стояли Роенці. Якщо вони прорвуться, столиця впаде.

Після обіду нарешті сповістили орден. Такий вчинився гвалт, що було чути навіть через полог від прослуховування. Люди кричали, плакали.

Філіп, якому дозволили бути присутнім на зібранні, бачив наскільки розчавленим був орден. Ті кого Гармонія вибрала були лиш дітьми. Талановитими, хоробрими, але все одно дітьми. Філіп дивився на свою доньку, що плакала, уткнувшись обличчям у куртку свого охоронця. Ніхто не стримував сльози.

Філіп був вражений, наскільки вони любили Гармонію. Це викликало у нього ревнощі. Бо попри все, що він робив, ніхто не буде так горювати після його смерті.

Під кінець зібрання Філіп вирішив і сам виступити. Він подякував усім присутнім за те, що вони зробили для своєї країни та пообіцяв, що зробить усе, щоб продовжити справу Гармонії та стати гідним імператором.

Тепер після смерті Альбрехта він залишався єдиним спадкоємцем.

- Дозвольте усім горювати! Нехай згадують їх! – стиснувши у долоні хустку, Філіп обвів поглядом присутніх. – Пропоную зібратися усім біля вогнища та заспівати їх пісні.

Ніхто не заперечив. Подякувавши Філіпу за підтримку, лицарі розійшлися по своїм справам.

* * *

Поки люди горювали, Філіп думав над тим, як сповістити Мерліна. Нещодавно їм вдалося знайти зламаний механізм від арки телепорту та відремонтувати його.

Філіп збирався відправити у Зарганс когось із ордену. Кого не шкода, як то кажучи…. Нехай перша хвиля впаде не на нього. Чоловік чудово розумів, як може відреагувати Мерлін, коли дізнається про смерть брата та дочки.

Але виявилося не так, як він задумував. У Зарганс, через щойно відбудований телепорт, вирушили зовсім не ті люди.