Мідь та Золото

39.1

Пролунав черговий гарматний залп. Ядро впало на будиночок біля храму. Башту трусонуло. Рада ледь втрималась на ногах, намагавшись втриматися лівою рукою.

- Там багато карателів. Селище зруйноване. Треба негайно забирати звідси людей та тікати.

- Ми з ними не будемо битися?

- Не хотілося б. Альбрехт один не вистоїть, а я не можу нормально чаклувати. А ти дуже цінний, щоб дозволяти тобі вступити у відкритий бій.

Кинувши ще один швидкий погляд у вікно, Рада побігла вниз сходами. Вже біля дверей, вона почула дивні голоси.

«Вони там що співають?» - не повірила вона своїм вухам.

Розчахнувши двері, дівчина вибігла у головний зал храму. Там мало що змінилося за ці десять хвилин. Люди все ще сиділи на своїх місцях, трусилися та плакали. Але поміж них дійсно були декілька, що співали.

Рада не розуміла більшість слів аліського діалекту. Але вона змогла зрозуміти одне – це не звичайна пісня, вони молилися.

В корінні могутнього дубу

Сидить темно-коса княжна.

Хранителька землі цієї.

Крізь темряву нас провела

Побачивши Альбрехта, Рада швидко підійшла до нього, щоб розповісти, що бачила.

- Чого вони співають?! – ненавмисно різко спитала вона.

- Бо їм страшно. Вони просять Хранительку княжну Алісію захистити їх знов. Тепер все стає на свої місця. Скоріш за все це храм не богів Свериду, чи християнський. Я бачив на стінах багато мозаїки де була зображена дівчина у короні. Алісія була наймолодшою княгинею серед дев’яти. Що конкретно вона зробила тоді я гадки не маю. Але їй поклоняються на ряду з богами.

Рада спробувала це переварити, але мозок навідріз відмовлявся сприймати нову інформацію.

- У нас проблеми. Там за храмом стоять десять карателів. Вони навели ілюзію. Від чого здається, що там велика армія. У тебе є якісь успіхи?

- На щастя невелика частина, вважає, що ми роенські шпигуни. Хоч десь знадобився мій акцент… Те, хто ми насправді я промовчав. Ці люди нейтрально відносяться до магії. Вони не проти, щоб чарівники жили в імперії, але бажано не поряд з ними. Бо магія викликає страх.

- Ну, як і у всіх людей, у яких є інстинкт самозбереження. – буркнула Рада, краєм вуха слухаючи затяжну пісню. Із усіх виділявся дзвінкий дівочий голос. – Нам треба тікати. Ніяка княгиня їх не врятує. Вони на це згодні?

- Так!

Рада відкрила було рота, щоб потім знов його закрити. Вони витратили час на пусті балачки, коли можна було скоріш переносити людей у інше місце.

- Скажи їм, що треба йти звідси. Деррик зможе їх перенести у безпечне місце.

Альбрехт переклав її слова. Люди загомоніли. Їх голоси відбивалися від стін, створюючи какофонію.

Щось гупнуло над храмом, і зі стелі посипалася штукатурка.

- Розділіться на групки по десять чоловік. Наш Деррик перенесе вас у безпечне місце.

Вони напружено чекали, поки люди встануть, та розділяться на групки. Молоді допомагали старим підвестися. Ті в свою чергу сварилися, кажучі «що тут їх дім, і вмирати вони будуть також тут»

Переносити вони їх збиралися недалеко. Але цієї відстані вистачило б, щоб імперські карателі їх не зачепили.

Раду це дратувало. Бо кожна хвилина була на вагу золота. Небо вже встигло повністю почорніти. Зруйноване селище за воротами храму освітлювало лише світло місяця. Завдяки ньому та білому снігу, було не дуже темно.

Нарешті зібравшись, Деррик переніс першу групу у спеціально вибране місце. Він мав повернутися за декілька хвилин по ще одну групу. Але пройшло п’ять хвилин, а нікого не було. Через десять на вулиці залягла тиша.

- Гармонія. – пролунав низький, сповнений холоду голос. – Ми знаємо що ви там!

Люди у храмі почали озиратися. Деякі налякано відсахнулися від них.

- Так це ви… - ледь не заїкаючись промовила якась жінка.

- Ми. – важко зітхнув Альбрехт. – Але це не має різниці. За воротами карателі Гордія. Вони хочуть знищити вас, щоб видати це за звірства Роену. А нас, чарівників, виставити посібниками.

- Хто ж ви тоді?! – не витримавши, крикнув якийсь чоловік, із перев’язаною головою. – Ви знаєте, що у нас йде війна і тому вирішили добити! Імператор змушений боротися з вами, відводячи солдат із фронту.

- Якби імператор роками не знищував чарівників, вони б не повстали! Ми потрібні вам так само, як ви потрібні нам! Тільки разом ми зможемо перемогти Роен.

Дочекавшись поки Альбрехт договорить, підсилений магією голос знов пролунав у стінах храму.

- Якщо ви думаєте, що рятуєте цих людей, ви помиляєтеся! Будьте впевнені, там їх вже чекали! Ваш чарівник навряд повернеться до вас.

Альбрехт розгнівано стиснув кулаки, намагаючись зрозуміти звідки йде голос. На висоті трьох метрів знаходилося невелике вікно. Вітражне скло від нього лежало на підлозі. На підвіконні сидів чорний ворон. Саме через нього говорив каратель.

- Якщо ви вийдете до нас то ми залишимо людей у спокої. Але якщо спробуєте втекти, їх смерті будуть на вашій совісті. Даємо вам десять хвилин! Якщо за цей час ви не вийдете, храм буде зруйновано. Думайте, Мідний принц. Зустріч з дядьком, чи зі смертю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше