38.1

- Куди ти мене тягнеш, сонце? - Морл здивовано кидав погляди на потайний коридор, яким вони йшли.

«Сонце» - Арел облизала губи, ніби смакуючи це слово. Вона справді сонце. Це ж її символ майорить на синьому прапорі Роену. Її жовте сонечко. А той нещасний місяць треба прибрати, щоб не муляв очі.

- Скоро побачиш. Ми вже майже прийшли.

За час перебування у замку вона вивчила усі таємні ходи. Той, яким вони йшли, виходив у коридор біля самої танцювальної зали.

- Бальна зала? - здивовано підняв брови Морл, коли побачив великі білі з золотом двері.

Відчинивши двері, дівчина пропустила його всередину, а потім швидко наклала на них чари. Не треба, щоб хтось потурбував їх у цей час. Чари проти прослуховування були вже накладені.

Побачивши Ліаду та Ліана, що стояли біля роялю, дівчина махнула їм рукою.

- Я хочу тебе де з ким познайомити. - взявши чоловіка за руку, вона на мить зазирнула йому в очі. - Це мої друзі. Вони зголосилися допомогти мені з сюрпризом.

- Добрий вечір, ваша величність. - присіла в реверансі Ліада. Зараз на ній була біла з золотою вишивкою сукня. Брунатне волосся заплетено у косу, з вплетеною золотою стрічкою. - Мене звуть Ліада Ка́ллас.

- Жак Ліан Каллас. - низько вклонившись, відрекомендувався Ліан.

Арел схвально усміхнулась, вона хвилювалася, що Ліан не зможе пересилити себе та вклонитися її чоловікові. Повернувши голову до Морла, вона не побачила на його обличчі здивування. Це означало, що він не співставив їх імена з богами Свериду. Людей, які колись в історії носили такі імена було настільки мало, що можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Ліан та Ліада вперше назвалися прізвищем, яке носили, ще за смертного життя.

«Добре. Якби ти зрозумів відразу не знаю навіть, як повелося моє прокляття. Але за історію тобі двійка, сонце. Бо Каллас - це прізвище царів. Хоча навряд тобі викладали історію Керсії».

Арел кивнула хлопцю та дівчині. Ліада сіла за рояль, а Ліан взяв у руки скрипку. Побачивши, що усі на місці, Арел нарешті повернулася до Морла.

- Любий. - голос її здригнувся. - Я знаю, що ти маєш усе. І також знаю, чого тобі хотілося. Я нажаль не можу повернути час назад, та виправити усі наші помилки. Але я можу подарувати тобі зустріч з тими, у кому тече твою кров.

Від хвилювання почали труситися руки. Облизавши губи, вона простягнула до нього руки, переплітаючи пальці. На обличчі Морла нерозуміння змінювалося шоком. Вона почула, як шалено гупнуло його серце, і від цього повітря в легенях стало ще менше.

- Коханий. - проковтнувши клубок, що став у горлі, продовжила вона. - Я хочу запропонувати тобі прийняти участь у ритуалі. Те що ти побачиш, буде лиш ілюзією, я не можу прикликати тих хто пішов за Чертог. Це стародавній ритуал. Для його підготовки треба скласти список гостей, тобто написати усіх померлих членів сім’ї. Потім трохи магії, яка перетворить це у ноти, які й зіграють мої друзі. І, нарешті, най особливіше - голос. Те що ти хочеш сказати їм. Я усе склала, ти лиш потанцюй зі мною. Добре?

Морл розгублено кивнув. Арел покусавши губи, кинула погляд Ліану. Незрозуміло для чого вона почала йому розповідати. Ще більше заплутала.

Заграла скрипка. Розвернувшись до зали, Арел взяла Морла за одну руку. Глибоко вдихнувши повітря, вона нарешті змогла відігнати від себе тривогу. Це була важлива мить і не можна, щоб хвилювання зіпсувало усе. Її голос полився рівно, гармонійно доповнюючи скрипку.

- Чуєш цей вальс?

Він звучить, як у твоїм дитинстві...

Притримуючи його за одну руку, дівчина пішла у центр зали. Всередині неї все дрижало. Кімната наповнювалася магією. Вона не забувала ловити його погляди. Здається він відчував те саме, хоч не знав, як далі буде.

Наш перший вальс.

І загублені, втрачені числа.

Твій поцілунок моє серце розбило.

І кожен день я кричу тобі, милий.

Через роки розлуки.

Лиш мене пам’ятай.

Повітря майже дзвеніло від магії. Навколо них почали з’являтися силуети. З кожною секундою вони ставали більш схожими на людей. Морл здригнувся, зупинившись. Його переповнював трепет, у животі щось залоскотало, наче крильця метеликів. Він дивився не в змозі навіть зробити новий вдих.

Усміхнувшись, Арел відпустила руку та відбігши від нього, розкинула руки, закружлявши. Її синя сукня, та що була на ній у вечір їх першого балу, розкрилася наче бутон дивної квітки.

Це був її вечір. Морл цього не знав. А якби знав то назавжди б відрікся від неї. Бо саме вона стала виною, що він може побачитися з сім’єю тільки так.

Я бачу зал, бачу вас, і серце крає.

Нас завертить життя.

І маленьким дівчам більш не стану.

Ви були моїм щастям.

Попри грози, попри нещастя.

Зустрічі з вами чекаю.

Але ви зі мною лиш уві сні...