Глава 38. Наш перший вальс

Сидячи на ліжку, Арел потягнулась. Їй вночі наснився чудовий сон. Вона вже давно так добре не спала.  

За вікном пролітали сніжинки.

Поряд ворухнувся Морл, відкривши сонні очі.

- Доброго ранку, коханий! – Арел знов лягла, підклавши під щоку руки.

- Доброго ранку. – хлопець декілька разів кліпнув, звикаючи до яскравого світла.

Повернувшись набік він згріб дівчину в обійми. Вона тихо пискнула, притискаючись до його гарячих грудей.

- Ти такий теплий.

- Так я ж не вампір! – розсміявся він. - Частково.

- Ти найкраще, що було у моєму житті. – усміхнулась вона, ковзнувши вустами по його щоці.

Затримавши її в обіймах, Морл ніжно зазирнув в очі.

- А ти у моєму…

Арел усміхалася, відчуваючи, що він каже щиро.

Вони вже були одружені три місяці. І це був дійсно найкращій час у житті вічно юної володарки часу.

 Морл кохав дружину шалено. Коли він бачив її сонне личко щоранку, то забував про все на світі. Йому хотілося весь час присвячувати їй. А тут ще ця війна. Морла дратувало, що він мав кидати свою красуню та йти вислуховувати доповіді генералів.

Йому більше не треба було нічого. Як несподівано всі рани загоїлися, затяглися. Якби була можливість, він би виправив усі свої помилки.

- Скоро повинні принести наш сніданок! – нарешті вивільнився з її обіймів Морл. – А потім з'їздимо прогуляємось.

- Ми поїдемо у наш таємний грот? - провела вказівним пальцем по його губах дівчина.

- Ти не хочеш погуляти на свіжому повітрі? - вловивши в її погляді головну причину поїздки, хлопець  хмикнув. - Може, тоді нікуди не поїдемо?

Арел підібгала губи,  знизавши плечима. Їй було так добре, що вона почувала себе іноді пустотливим дівчам.

Розплившись у шкодливій усмішці дівчина, як тільки Морл спробував підвестися, поклала йому руку на груди, змусивши повернутися на місце. Серце юнака забилося швидше, а на щоках спалахнув рум’янець, коли Арел, схилившись над ним, торкнулася губами його верхньої губи.

Жар розливався по всьому тілу. Він, здавалося, на якусь мить навіть перестав дихати. А потім знов згріб у обійми, покриваючи губи пристрасними поцілунками.

Минуло хвилин десять, а може, години дві, коли вони, нарешті, знову розчепили обійми.

Виявилося, що сніданок їм уже давно принесли і залишили за дверима. Морл не став вичитувати слуг, що просто залишили таці та пішли. Дуже сильно йому не хотілося тоді відриватися від поцілунків із дружиною.

Підігрівши магією охололий сніданок, Морл з Арел перекусили, та вирішили все-таки вирушити на прогулянку. Арел тепер не стала викликати Сніжинку. Тим паче, її молодий чоловік ні в яку не хотів відпускати її далеко від себе. Посадив  перед собою на гнідого жеребця.

Арел тихо мліла, коли відчувала його дихання на своїй шкірі.  З кожним днем вона дивилася на нього, як голодний звір, який знає, що скоро помре і не встигне насититься життям.

Щодня вона прокидалася з думкою, що їй залишилося небагато, і можливо саме цей день стане останнім. Коли він йшов забивалася в глиб крісла, і дивлячись на вогонь беззвучно плакала. А коли повертався, робила все, щоб він був до неї якомога ближче. Іноді він приходив стомлений і вона задовольнялася розмовами та короткими поцілунками.

З кожним днем ставало все страшніше. Як люди можуть жити, знаючи, що помруть?

* * *

Зайшовши в спальню Арел побачила Морла, що сидів у кріслі перед глобусом. Тихо наблизившись, дівчина сіла на підлокітник.

- Думаєш розширити свої володіння? - тихо розсміялася вона.

Морл здригнувся, але підняв голову не відразу.

– Ні. Мені просто… я хотів би колись вирушити у навколосвітню подорож. Побачити світ, знайти нових союзників. Дізнатися більше про свою сім'ю. Адже інформацію про моїх предків по матері втрачено! Сто років тому було накладено заклинання, яке приховало від усіх реальне походження роду Роун! Я дуже мало знаю.

Арел посміхнулася. Морл не знав, але це вона наклала тоді заклинання, що стерло все, що стосувалося походження Карини Роун. Для того, щоб заклинання подіяло і не залишилося жодного доказу, що нова королева, це та сама Карина Кривава, що воювала з Колгарі задовго, як він став її чоловіком, знадобилося сто років.

Він знов повернув голову до глобусу. Арел задумливо подивилася на хлопця. Вона могла дещо зробити для нього. Це має йому сподобатися. Усмішка розквітла на її губах.

- Я б узяв у подорож тебе та Гіацио. Було б чудово.

- Хто такий Гіацио? – запитала вона, виринувши з думок.

– Мій названий брат! Хоча ми з ним і так родичі, але більш далекі! Він мене на кілька років молодший. – хлопець замислився. – Скільки ж йому років? Востаннє, коли ми бачилися, він був дитиною.

Посмішка зачепила її губи вдруге. Відійшовши від крісла, Арел відчинила шафу і кілька хвилин копалася там, а потім витягла довгасту коробочку. Декілька днів тому вона попросила Ліаду привести їй фарби. Але так, як дівчина не вміла малювати, вона їх закинула у шафу.