36.1

Рада намагалася увесь вільний час проводити на тренувальному майданчику. Час від часу до неї хтось підходив. Але бачучи, що вона починає нервуватися, швидко йшли.

Дівчина намагалася сконцентрувати на своїй магії. Більшість бойових заклинань їй були більше не доступні. А чаклувати з перстнем чи паличкою вона не вміла. Це її злило. Бо могутня родова чарівниця без своєї сили знов перетворювалася у звичайну людину.

Рада намагалася не згадувати про це. Альбрехт й гадки не мав, що сталося тоді на перевалі Чорнокнижника. Хоча це її не зламало. Але залишило по собі слід.

Побачивши Альбрехта, дівчина помахала йому здоровою рукою. Друг виглядав втомленим. Помахавши подрузі у відповідь, він швидким кроком пройшов тренувальний майданчик, сховавшись у своєму наметі.

У останній місяць він часто виглядав втомленим, але не слухав її зауважень. Альбрехт казав, що добре себе знає. І тим паче може зварити ліки від застуди. Хвилюватися було ні про що.

Рада намагалася не хвилюватися.

Пройшла година. Наближався час вечері.

Зазирнувши у намет, щоб покликати його на вечерю, дівчина ледь не закричала, побачивши в тьмяному світлі його бліде, майже біле обличчя. Схилившись над ним, вона перевірила дихання та пульс, обидва виявилися дуже тихими та слабкими. Дівчина жахнулася – як ще у ньому життя тримається?

Перед тим як піти Альбрехт відчув нездужання і сказав, що піде до себе відпочити.

Рада у паніці вже хотіла кинутися за цілителем, як почула Радар, що вібрував. Книга ледь не підстрибувала. Дівчина витягла її з сумки та розкрила на першій сторінці.  Це вона зробила швидше за все за звичкою, так як зараз не було часу шукати чарівників. Те, що вона побачила на сторінці, шокувало її.

– Захисна формула? Альбрехт та ти клінічний ідіот! Ти що продиктував їм найсильнішу формулу, що зв'язує? Ти ж казав, що браслети для пошуку та розпізнавання. А ти… – дівчина вилаялася. – зв'язав їх із собою! Тепер не дивно, що тебе так коробило останнім часом. Цікаво, якщо хтось із носіїв помре, що буде з тобою? Або вже помер… - здогадалася Рада, дивлячись на друга, що лежав нерухомо.

Лаячися вже відбірним матом, дівчина продовжувала вчитуватися у рядки.

- Тепер не дивно твоя постійна втома і перепади настрою. Ну ідіот, жалісливий. Пов'язати своє життя з іншими людьми!

Тяжко задихавши, вона спробувала ввійти в стан Золотого Духа. Через півхвилини це вийшло. Коли її очі забарвилися в золотий колір, дівчина побачила сотні ниток, що тягнуться із зап'ястей Альбрехта, кудись геть.

Виглянувши з намету, Рада простежила поглядом по натовпу людей і переконавшись, що більшість ниток не йдуть далеко від табору. Перев'язати половину на себе їй не склало проблеми. У такому стані вона легко підчепила одразу дві сотні ниток, дозволивши їм з'єднатися з венами на руках. Дівчина з прикрістю подивилася на відсутню кисть, а потім на браслет на її руці.

Зірвавши його Рада відчула, як почала боліти поранена рука. І її біль він теж хотів розділити…

 Пообіцявши, що приб'є його згодом, дівчина вискочила з намету, на ходу прошепотівши: «Акустик»

- Увага! – її посилений голос пролунав по табору. – Будь ласка, складіть усі браслети, які використовувалися для відстеження вашого переміщення. Вони вам більше не потрібні. Будь ласка, всі!

Чомусь побачивши її очі, що палали золотим вогнем, ніхто навіть не посперечався. За кілька хвилин перед наметом лежала велика гірка саморобних артефактів. Направивши на них здорову руку, Рада прошепотіла заклинання «Зарен» і браслети спалахнули.

Перевіривши ще раз, дівчина вилаялася, ще невідомо де були двадцять п'ять ниток. Так само не побажавши пояснювати, Рада повернулася до намету і до свого полегшення побачила, що Альбрехт почав приходити до тями.

Після того, як друг перестав здаватися трупом, дівчина вже пообіцяла вголос, що це легко виправити. Її очі знову стали блакитними. Вчепившись йому руками в край коміру, вона притягла його голову до себе.

- В очі мені подивися, самогубець бісів! Це ж треба було зробити таке!!! А якби я не зайшла! Ти вже був би мертвий!

Хлопець розгублено кліпав очима. Тільки потім до нього дійшло.

- Вибач... – тихо промовив він. - Я переживав за них і тому вирішив трохи допомогти. Я не думав, що воно з мене тягтиме стільки сил. Вони мені довіряли своє життя, я хотів надати їм хоч якусь підтримку.

- Я, як розумію твою вчорашню заяву, що в тобі бачать тільки гарного принца-співака це на цьому ж ґрунті. Пояснювати іншим будеш сам. Я тільки-но спалила майже всі браслети.

Відпустивши його, Рада сіла поруч закривши обличчя рукою. По тихих схлипах хлопець зрозумів, що вона плаче. Підвівшись, Альбрехт обійняв її обома руками, притиснувши до себе.

- Пробач мене. Я дурень, який не думає про наслідки! Дякую... - схилившись, хлопець поцілував її в маківку. – Якби не ти я вже давно помер. Ти ж мій янгол-охоронець.

Альбрехт ще довго гойдав у своїх руках дівчину, яка ще досі тремтіла, як мишка. Все сталося так швидко, що вона навіть не встигла усвідомити, що може його втратити. Знов.

Альбрехт відчував незвичайну слабкість. Йому б зараз не завадила їжа та міцний сон. Поклавши Раду на своє місце, хлопець на кілька хвилин зник за пологом, а потім приніс два шматки в'яленого м'яса, хліб, якийсь салат та трав'яний чай. Чого-чого, а всього, що стосувалося рослин, у них було з горою, завдяки ростомагам.