34.2

Після посвяти усім роздали невеличке частування. На цьому все й закінчувалося. Довго сидіти без діла Альбрехт нікому не дав. Забравши своїх людей, Алексис за допомогою Деррика повернулася у табір роксанців де на неї вже чекав батько.

Через декілька годин у таборі Гармонії залишився тільки Вася з Емою. Філіп був проти будь-яких поїздок доньки, а Вася, як її охоронець мав знаходитися поруч. З приводу цього Альбрехт не був проти. Вася був для них ціннішим за більшість. Хоча вони намагалися нікого не обділяти. Але чарівник, що може відкривати щит це неймовірна вдача. Його здібності непогано допомагали, щоб приховувати їх табір.

Побачивши, що Альбрехт нарешті зостався один, Вася підійшов до нього. Молодий магістр сидів на невеликому ліжку, притулившись спиною до стіни. Цей будинок, де вони зараз були, створили спільними зусиллями. Міра, Настя та Станка добре вміли вправлятися із землею, але у будівництві вони не зналися.

Ще з посвяти Вася помітив наскільки змученим виглядав магістр. Із нього наче щось випивало сили.

- Сер… Пробачте, що відволікаю. Я намагався потрапити до вас на аудієнцію вже давно.

Альбрехт повернувши голову, кивнув у знак того, що він готовий слухати.

- Ви дізналися щось про мою родину? - запитав Вася. – Коли ми роз’їхалися, ви пообіцяли, що допоможете.

Альбрехт важко зітхнув. Він дізнався, тільки ось інформація була невтішна. Це ніяк не допоможе хлопцю отримати бажане. Хоча можливо він зрадіє, дізнавшись таємницю свого народження.

– Твої батьки були городянами. Я не з'ясував, де саме вони жили, приблизно на півночі Ондрії. Твій батько був артефактником. У твоїх батьків був свій магазин.

– Вони були магами?

- В якійсь мірі! Їм вистачало магії створювати чарівні артефакти. Років шістнадцять тому у тому регіоні сталася епідемія. Вона скосила майже половину міста, зокрема й твоїх батьків.

- Епідемія? Тоді чому я вижив і опинився у Гарнеті?

- Вода, яку пили люди, була заразна. Тоді загинуло багато неугодних імператору людей.

Вася переступив з ноги на ногу, роздумуючи над тим, що почув.

- У мене не залишилося родичів?

Альбрехт хитнув головою.

- Як мені відомо – ні. Але можуть бути якісь далекі. Можливо можна підняти архіви в Ондрії.

- Добре. Дякую. – сказав Вася, побачивши, що очі Альбрехта час від часу намагаються закритися. – Не буду вас більше відволікати.

Вклонившись, він поспішив покинути будинок.

Позіхнувши, Альбрехт насилу змусив очі не закриватися. Він не спав відтоді, як дізнався про батька. Обвівши єдину кімнату у будинку поглядом, хлопець зупинився на вільному ліжку поряд. Попри його прохання Рада не хотіла довго відпочивати. А пройшло не так багато часу з моменту, коли вона втратила кисть. Рана ще не зажила.

Ліжка стояли у три ряди по десять місць. Звичайно ж усім не вистачало, тому деякі були змушені ночувати у палатках. За останній місяць їх доробили, і тепер вони були більші та тепліші.