33.3

Колишній імператор став тепер не кращим за жебрака, він ходив у поношеному одязі, просив їжу, і спав де доведеться. Йому було боляче дивитись на що перетворилася його улюблена країна, але повернутися назад у нього не було сил.

У той доленосний день Альберт втомлено брів через лісову хащу, і раптом на галявині побачив невеликий дерев'яний будинок. Пройшов він уже багато, це був схід Фероманська - за багато кілометрів від його рідного міста Каталінг.

Біля будинку він побачив молоду на вигляд жінку, яка набирала з колодязя воду. Йому дуже хотілося пити, і тому він уже не соромлячись свого вигляду, підійшов до неї і попросив напитися.

На ній була простенька сукня, і сіра хустка на голові, з-під якої вибивались темні пасма.

- Вибачте. Не приймайте за жебрака.  Я вже багато днів у дорозі! А чи не знайдеться у вас чогось поїсти? – його голос звучав глухо, майже як у старого. – Не підкажіть, де тут знаходиться готель чи корчма?

- Ну що ви! - розсміялася вона. - Такого тут і близько немає! Хоча за лісом знаходиться село. Я із сином туди іноді ходжу! Але готелів нема!

- Тоді може ви знаєте людину, яка мені на день-два дозволить в неї переночувати? Вибачте. Сил немає…

– Ви мандрівник? - зацікавилася вона.

- Ну, майже ... - чоловік знітився, йому важко було згадувати своє минуле. – Прошу вибачення. Я не представився. Мене звуть Ал.

- Ігред! - усміхнулася жінка. - Може Мерлін буде не проти, щоб ви переночували! Гостей у нас давно не було!

Поки вони розмовляли з дому вийшов чоловік на вигляд років сорок із довгою темною бородою. Альберт помітив, що в нього з тією жінкою однакові очі, але спочатку не надав цьому значення.

– Це ваш чоловік? – поцікавився Альберт.

Ігред засміялася.

– Ні. Це мій син!

- Тоді скільки вам років? Ой! Вибачте! - злякався Альберт, що запитав таке у жінки.

- Це довга історія! Я чув частину розмови! Якщо мати не проти, ви можете залишитися на кілька днів! – наблизився до них чарівник, простягнувши руку. – Я Мерлін!

Альберту здалося трохи знайомим його ім'я, і цього ж вечора він дізнався все докладно. Виявилося, що Мерлін кілька століть тому вже жив на Аладеї, він прибув на неї із загадкової планети Земля. А потім повернувся у свій час за матір'ю. Саме через це переміщення і вийшло, що її вік виявився меншим, ніж у нього.

Чоловік сидів майже з відкритим ротом, коли дізнався, що існує портал Колодязь Семрад, і якщо здійснити подорож у минуле, то повернутися назад буде не реально, хіба що в інший час. (Мерлін вперше прибув на Аладею в IX столітті, а в другий Колодязь його закинув у XVII).

Помившись і причесавшись, Альберт хоч трохи став схожим на того чоловіка, яким був до своєї втечі. Мерлін іноді був відсутній, бувало по кілька днів, тоді саме Альберт допомагав Ігред по господарству. То дров наколе, то дичину якусь упіймає. Сподобалося йому жити з ними та й вони його не проганяли.

Довго Альберт не міг збагнути: що ж тримає його тут?

Якось сидячи на лаві, біля будинку, він дістав підвішену на мотузку каблучку з рубіном. Якщо її продати, можна безбідно жити все життя. Але Альберт не міг цього зробити - це була найдорожча річ, що дісталася йому від батька - Рубін Володаря. Тільки імператори роду Мідні мали право носити цей рубін. Фактично, поки він у нього, Гордій не законний правитель. Але хто з'ясовуватиме такі дрібниці?! Можливо у столиці вже було зроблено підробку.

Йому хотілося заробити грошей, побудувати свій будинок, можливо завести сім'ю.

Він прожив тут місяць, і поки що просто допомагав по господарству. Але день у день чоловік все частіше зупинявся поглядом на чорнявій Ігред. Йому подобалося розмовляти з нею вечорами, подобалося, як вона готує. Раз жінка випадково промовилася, що і він їй сподобався. І тоді Альберту спало на думку здавалося абсурдне рішення - він запропонував їй одружитися. Вона була не проти, тим паче за цей час сама в нього закохалася.

  Жінка ніколи не знала такого ставлення до себе. Батько Мерліна її майже відразу покинув, та й час тоді був дуже тяжкий.

Так, як у Альберта не було кільця для неї Мерлін подарував йому каблучку з хризолітом, яку за розповіддю дав йому перед останньою битвою король Артур.

– Тобі Мерлін це вже розповідав! Просто вирішив нагадати! Воно стало її обручкою! А потім перейшло до тебе! Так само, як і пізніше рубін! - помовчавши, Ліан глянув на зірки і знову заговорив.

Минув ще деякий час. Тієї ночі так само яскраво горіли зірки. Ігред чекала чоловіка з роботи. Їй хотілося скоріше повідомити йому радісну новину - у них буде дитина!

- Якщо народитись хлопчик, назвемо його Альбрехтом! - усміхався чоловік.

- А як дівчинка? - запитала Ігред ніжно дивлячись в очі чоловікові.

- Валері! Так звали мою бабусю!

Жінка занудьгувала серед лісу, і це її дуже втішило. Вона вже уявляла малюка, який бігатиме по дому. Дізнавшись про поповнення в сім'ї Альберт на пропозицію Мерліна влаштувався на складнішу роботу, де потрібно було користуватися не тільки побутовими заклинаннями. І він показав себе, як дужий чарівник, справляючись там, де інші відступали.