32.1

   «Дівчина» вже танцювала разом з батьком нареченої. Свято тільки набирало обертів. Він намагався майже не пити, але й той келих, і задуха в приміщенні затьмарювали розум. 

Він настільки захопився, що забув за час.

- Думаю нам вже пора повертатись. – нахилилась до його вуха Іулія. Вона увесь цей час навіть не доторкнулась до свого келиха. На відміну від Альбрехта.

Альбрехт кивнув, не ставши сперечатись. За веселощами він зовсім забув за Раду. Подруга там одна страждає від болі, поки він тут танцює та їсть. Від цієї думки стало трохи соромно. Це й привело його до тями.

Сповістивши господарів будинку, Альбрехт з Іулією тихо пішли.

- Ви добре трималися, сер. Я навіть повірила, що ви безтурботно веселилися.

Альбрехт підібгав губи, потягнувши за віжки.

- Від мене цього й вимагали. – йому не хотілося продовжувати цю розмову та нариватися на кепкування. Він вже встиг пожалкувати, що втратив пильність.

Вони встигли від’їхати недалеко, як почули чийсь крик:

– Солдати!

Обернувшись Альбрехт побачив у напівтемряві людей зі смолоскипами... і щось обірвалося в нього всередині. Здавалося, він перемістився в Рамплур.

- Ми маємо допомогти! - твердо заявив він, уже повертаючи.

- Вони самі впораються! Ми їм лише нашкодимо своєю присутністю! Князь відкупиться від них!

Альбрехта переповнювали суперечливі почуття. Він чув крики, чиюсь лайку, бачив, як тремтіли смолоскипи в руках солдатів. Навіщо вони їх принесли? Чи для освітлення?

Знадобилося зібрати всю свою мужність у кулак, щоб розвернутися та поскакати геть. Хлопець проклинав той момент, коли погодився на цю авантюру. Він не міг дозволити ще комусь ризикувати собою!

Шлях назад у них зайняла більше часу. Довелося їхати іншою дорогою, щоб заплутати сліди. І взагалі було небезпечно приховувати орден під носом у карателів.

* * *

Втомлений і замучений Альбрехт увійшов у будинок Маргарет і Карла. Була вже майже ніч, спали всі окрім Ради. Дівчина сиділа біля вікна, і тільки-но побачила його вибігла до передпокою.

- Альбрехт!

Хлопець стомлений припав плечем до одвірка, поруч із ним на підлогу опустився мішок із жіночим одягом.

- Що трапилося? - прочитавши все по його очах, занепокоїлася дівчина.

– Прийшли солдати. Я тоді вже встиг залишити будинок! Я хотів повернутися, допомогти, але Іулія вважала, що князь сам упорається!

- Вона права! Заходь, Ал, не стій у проході! – Рада подивилася на нього, здивувавшись, як він узагалі на ногах стоїть. - Маргарет приготувала вечерю, ще залишилося. Ти голодний? Розкажи мені все, як було!

* * *

За дві години прийшла звістка з княжого дому. Князю довелося заплатити велику суму за порушення заборони. Виявилося, що хтось дізнався про Раду, і доніс солдатам. Але, як там не було, Гармонію ніхто не видав.

Після цього всі нарешті змогли зітхнути спокійно.