Глава 32. Весілля

Коні на них чекали на вулиці. Застрибнувши у сідло дві вершниці поскакали до дорозі, що вела до сусіднього містечка. Княжна Марія не так давно щедро обдарувала їх, отже проігнорувати її запрошення було не можна. Тим паче це розвіяло б чутки, що з Радою щось трапилося. Хтось навіть казав, що вона вмерла.

Дівчата намагалися не привертати до себе уваги, на обох були капелюшки з вуаллю, що закривали обличчя. Але одяг свідчив про те, що вони знатного походження. Та, що була вищою на зріст їхала на білому жеребці, постійно оглядалася, чи немає за ними погоні? Друга, чорнява красуня, дивилася тільки вперед.

Незважаючи на напругу, дві наїзниці не викликали особливого інтересу. Знали б вони хто ховається під личиною дівчини у фіолетовій сукні…

Хоч дорога займала якихось п'ятнадцять хвилин,  Альбрехт покрився потом, і тихо нив. Він уже подумки пообіцяв, що докладе зусилля, щоб прибрати цей предмет гардеробу з моди. Нехай спортом займаються, щоб мати хорошу талію, а не затягують себе до непритомності. Рада його думки підтримувала, тож корсет на ній був хіба що декоративний.

Віддавши свого коня конюху, Альбрехт пішов слідом за слугою.

Коли зайшли, виявилося, що весілля проходитиме ледь не в підвальному приміщенні. Заклинання від прослуховування побоялися ставити, бо їх можуть засікти радари. Нещодавно їх доопрацювали, і вони вистежують ще й тих, хто посміє суперечити закону та влаштувати свято. Народ це не сильно хвилювало, бувало вони спеціально кричали якісь пісні під музичний супровід, щоб дратувати радари. А ті в свою чергу видавали жалібний писк, і каральні загони їздили по всій імперії, зганяючи зло на всіх хто попадеться. Чомусь їх уже майже не боялися.

Ті, хто знаходився зовні, ніколи б не зрозуміли, що всередині звучить музика. Навіть гості намагалися приховувати свій одяг, доки не будуть впевнені, що їх не побачать сторонні.

- Золота герцогиня, це честь, що ви відвідали наше весілля. - прошепотіла світловолоса дівчина, закриваючи за ними двері.

- Я буду тут не більше двох годин! - промовив Альбрехт жіночим голосом. – Треба повертатися. Обов’язок…

- Так звісно! Головне, щоб люди побачили, що з вами все добре. Що їм є за ким слідувати!

Альбрехт здивовано підняв брову. Рада не дуже раділа від думки, що її можуть зробити символом повстання.

Зайшовши до будинку під виглядом Ради, хлопець зняв плащ та капелюх. Волосся теж довелося наворожити, так як його тепер зменшилося втричі, і навіть видимість зачіски не вдалося зробити.

«Ех, Радо. Якого біса я в це взагалі вплутався?»

- Тримайтеся спокійніше! Ви прийшли на свято, а не на поле бою. - доторкнулася до його руки Іулія.

– Для мене все тепер поле бою. – зітхнув він, вирішивши закрити тему.

У підвальному приміщенні маєтку княгині Марії відбувалося незвичайно чарівне весілля, яке було прикрито вуаллю таємничості. Свічки, що горіли на стільницях, м'яко освітлювали приміщення. На стелі висіли масивні залізні люстри.

На столах, вкритих розкішними тканинами, знаходилася справжня феєрія кулінарних шедеврів. Аромати свіжої випічки, прянощів і солодощів змушували шлунок благати про їжу. На срібних підносах лежали яблука, груші та виноград.

  Альбрехт мимоволі проковтнув слину, незважаючи на те, що він пообідав добре.

У кутку кімнати стояв розкішний музичний інструмент - піаніно. Незважаючи на заборону, княжна Марія з чоловіком навіть не замислювалися над тим, щоб відмовитися від музики. Сім’я її чоловіка деякий час до того, як Гармонія приїхала у імперію таємно допомагала чарівникам покидати територію імперії.

Показавши гості куди їй сісти, княжна одягнута у зелену весільну сукню, пішла вітати нових гостей.

Альбрехту хотілося провалитися крізь землю. Корсет заважав нормально дихати. Його погляд постійно зупинявся на гостях, шукаючи серед них зрадника. Його ніяк не покидала думка, чому запросили тільки Раду. Може це пастка і подумали, що треба позбутися від тієї, що сильніше. Хоча більшість не знали справжню силу Ради. Коли вона користувалася бойовою магією не часто хтось міг потім про це розповісти.

За півгодини усі сіли за стіл. Перший встав, сказати  промову князь. На ньому був брунатний святковий кафтан, оздобленний золотою ниткою. Далі спокійна заграла музика і усі почали їсти. Через десять хвилин черга дійшла до Ради.

Альбрехт встав, стиснувши у руці кубок наповненний вином. Після першого тосту він ледь змочив губи, але цього вистачило, щоб в очах з’явився блиск. Він добре пам’ятав, яку роль має грати.

- Хочу сказати «дякую» від усіх чарівників цієї країни. Ви одні з тих, хто не побоявся виступити проти несправедливості. Серед темряви цього світу кохання наче маяк. Воно веде кожного з нас, охороняє та надає сил. Нехай ваше кохання ніколи не згасає. Нехай воно буде невичерпним джерелом, а обійми – найтеплішим пристанищем. Бажаю щоб кожен ваш день сповнений щастя та взаємо підтримки.

Закінчивши промову Альбрехт підняв келих. Гості послідували його прикладу. Під веселий сміх та оплески, хлопець зробив декілька ковтків вина. Червона рідина потекла по його горлу, змушуючи забути про страх.

Після цього Раду запросили до піаніно. Альбрехт завчасно приготував ноти. На щастя грав на піаніно музикант. Хлопець цього не вмів. Ставши біля піаніно він в подобі Ради, сплеснув в долоні та заспівав.