31.2

Вони опинилися на вершині пагорба, вкритого тонким шаром снігу. Самі.

Тепер уже в людській подобі Альбрехт притискав до себе закривавлене тіло подруги. Він погано пам'ятав, що відбувалося останні п'ятнадцять хвилин. Спогади приходили до нього уривками: він зруйнував в'язницю, потім летів.

Піднявшись на ноги, хлопець швидко оглянув пагорб і на щастя побачив калюжку талого снігу.

- Дуо сейдес, Артем! - зображення з'явилося за декілька секунд. Вже було байдуже на можливі прослуховування - Потрібна допомога! Ми потрапили в засідку, Рада втратила частину руки. Я перев'язав, але кров не зупиняється.

Артем кілька секунд просто відкривав і закривав рота, потім запитав:

- Що з кистю? Де вона?

– Її не було після вибуху. Я не знайшов її.

- Погано. Перетягни артерію чимось вище за рану, і приклади щось холодне. Але Альбрехт руку їй закрий, холод не можна на відкриту рану! Ви де?

- Не знаю. Якийсь  великий пагорб.

- Джгут тримай не більше двох годин, а потім знімай на кілька хвилин. Можеш зробити знеболювальне?

– Ні. - Альбрехт  зубами не скреготів від розпачу. - Випав сніг, нема з чого робити. А мої запаси загубилися.

- Тоді скористайтеся заклинаннями чи змовами! Це знає Мейсі. Зв'яжися з нею. Вона військовий лікар таки. Скажіть де ви знаходитися і я попрошу Деррика перенести мене до вас.

- Дякую! Чи можеш зв'язатися з нею? Я півгодини ще не можу використати переговорне заклинання.

- Так звичайно. Зараз же. Не здавайтесь, сер. Ви нам обоє потрібні! - сказавши це він зник.

Альбрехт тепер залишився сам перед калюжею води. Схопившись на ноги, хлопець підбіг до Ради, яка все ще не приходила до тями. Вона іноді стогнала, сіпаючись, але не прокидалася.

- Зараз, рідна.

Відірвавши від своєї сорочки ще один шматок тканини, хлопець почав заново робити джгут. Жаль у нього не було при собі ременя. Зробивши це, він відірвав ще один шматок, закривши рану, і тільки тоді помалу став прикладати сніг. Дівчина від цього скрикнула і смикнула пораненою рукою.

– Зараз, зараз! - хлопець дбайливо підняв її на руки і так, як не вистачало ще отримати переохолодження.

Десь унизу пагорба виднівся дим. Снігу було небагато – йти було не важко. Минуло хвилин п'ятнадцять - двадцять, коли він нарешті зміг спуститися. І справді, недалеко знаходилося село. І не якесь, а добре знайоме йому.

Подолавши останні кілька метрів, Альбрехт ногою постукав у перші двері. Стукати йому довелося довго – була глибока ніч.

-  Альбрехте? - З'явився на порозі високий широкоплечий чоловік у кожуху накинутому на нічну сорочку. Виявилося вони прийшли знов у будинок Карла та Маргарет.

- Карле, будь ласка, нам потрібна допомога.

- Заходьте! - чоловік пропустив їх у будинок, перевіривши чи немає стеження. – Що з нею? Маргарет, потрібне ліжко, чисті ганчірки та вода. - крикнув господар дружині.

З сусідньої кімнати вийшла темноволоса жінка у нічній сорочці. Побачивши Альбрехта з закривавленою Радою на руках, вона вже відкрила рота, а потім просто махнула їм рукою у бік спальні.

За кілька хвилин хлопець раптом почув у голові заклик.

- Дайте миску чи таз із водою. – скомандував він.

Господар будинку швидко приніс необхідне. Альбрехт схилився над водою, де невдовзі побачив обличчя Мейсі Честер.

- Альбрехт, я тільки дізналась. Це жахливо! У мене таких випадків не було давно, але у химородників збереглися деякі записи з цього приводу.

Далі вона почала диктувати слова змов, Альбрехт старанно записував на принесений аркуш паперу. Змов виявилося десять, і вони забирали багато сил, яких у нього й так не було. Половина була на припинення кровотечі та болю в цілому, а інша – діяла на нервову систему, заспокоюючи її. Особлива увага була на больовий шок, щоб коли вона прокинулася, не отримала нового нещастя. Два, крім цих, Мейсі продиктувала на сон.

І тільки після цього жінка нарешті з жахом подивилася на нього.

-  Щойно зроблю все, я зв'яжусь з тобою. Якщо вистачить сил…- час переговорів минув.

Обличчя Мейсі попливло та зникло. Не зручний це все-таки засіб зв'язку, адже розрахований лише на п'ять хвилин.

Знову повернувшись до Ради, хлопець опустився перед нею на стілець. Такого він раніше ніколи не робив, але згадав, як кілька разів його мати Мірта нашіптувала щось над ранами. Вони від цього гоїлися швидше. І тут до нього прийшов здогад - змови звичайні люди не змогли б прочитати - дії від них не було б. Можливо вона мала якісь магічні здібності.

Наступний тривалий час він займався накладенням змов. На останньому сили покинули його і він зісковзнувши зі стільця впав на підлогу.

- Пане ... - Маргарет скрикнула, кинувшись до нього. - Любий, допоможи!

Карл зайшовши в спальню мовчки переклав молодого герцога поруч із Радою – на щастя ліжко було велике, місця вистачило.

- І як? – нарешті спитав він.