31.2

Вони опинилися на вершині пагорба, вкритого тонким шаром снігу. Самі. Тепер уже в людській подобі Альбрехт притискав до себе закривавлене тіло подруги. Весь час польоту, тікаючи з палаючої в'язниці, він щосили стискав її плече кігтями, а потім пальцями, намертво перекриваючи артерію, щоб вона не стекла кров'ю просто в небі.

Піднявшись на ноги, хлопець обережно поклав Раду на вільну від снігу поверхню. Діяти треба було негайно, його пальці вже зводила судома від напруги. Він відірвав від своєї сорочки довгу широку смугу тканини, обмотав її високо на плечі Ради та міцно зав'язав вузол, залишивши невелику петлю. 

Вихопивши з черевика невеликий кинджал, який не знайшли розбійники, він просунув його під вузол і почав закручувати, немов важіль. Тканина скручувалася, стягуючи плоть усе тугіше. Рада болісно застогнала і смикнулася прийшовши до тями, але Альбрехт не зупинився. Він крутив руків'я доти, поки страшна кровотеча нарешті не припинилася повністю. Щоб важіль не розкрутився назад, хлопець намертво зафіксував руків'я кинджала ще одним шматком тканини, туго прив'язавши його до її руки.

Закріпивши важіль, Альбрехт не наважився залишити її на промерзлому грунті. Він сів на сніг, обережно підтягнувши безвільне тіло дівчини собі на коліна, щоб хоч трохи зігріти її своїм теплом, поки викликатиме допомогу. Розтопивши магією снігу, щоб утворилася калюжа, він прошепотів:

— Дуо сейдес, Артем! — зображення з'явилося за декілька секунд. Вже було байдуже на можливі прослуховування. — Потрібна допомога! Ми потрапили в засідку, Рада втратила кисть. 

Артем кілька секунд просто відкривав і закривав рота, дивлячись на нього, а потім запитав: 

— Що з кистю? Де вона? 

— Її не було після вибуху. Я не знайшов її. Я зробив джгут із кинджалом, кров зупинилася, але вона вже кілька разів втрачала свідомість.

— Погано, — швидко заговорив Артем. — Слухай уважно. Джгут тримай не більше двох годин, а потім обов'язково знімай на кілька хвилин, щоб пустити кров, інакше рука повністю відімре!  Можеш зробити знеболювальне? 

Альбрехт зубами скреготів від розпачу. 

— Мої запаси загубилися. 

— Тоді скористайтеся заклинаннями чи змовами! Це знає Мейсі. Зв'яжися з нею. Вона все-таки військовий лікар. Скажіть де ви знаходитеся, і я попрошу Дерика перенести мене до вас. 

— Я не знаю! Якийсь великий пагорб! Зможеш сам зв’язатися з Мейсі, бо я ще пів години не можу користуватися цим заклинанням. Мені треба її допомога негайно.

 — Так, звичайно. Зараз же. Не здавайтесь, сер. Ви нам обоє потрібні! — сказавши це, він зник.

Альбрехт тепер залишився сам перед калюжею води. 

— Зараз, рідна. — хлопець дбайливо підняв її на руки й так, як не вистачало ще отримати переохолодження.

Десь унизу пагорба виднівся дим. Снігу було небагато — йти було не важко. Минуло хвилин п'ятнадцять коли він нарешті зміг спуститися. І справді, недалеко знаходилося село. І не якесь, а добре знайоме йому.

Подолавши останні кілька метрів, Альбрехт ногою постукав у двері де жили Карл та Маргарет. Стукати йому довелося довго – була глибока ніч.

—  Альбрехте? — з'явився на порозі високий широкоплечий чоловік у кожуху накинутому на нічну сорочку. 

— Карле, будь ласка, нам потрібна допомога.

— Заходьте! — чоловік пропустив їх у будинок, перевіривши чи немає стеження. — Що з нею? Маргарет, потрібне ліжко та чисті ганчірки, — крикнув господар дружині.

З сусідньої кімнати вийшла темноволоса жінка у нічній сорочці. Побачивши Альбрехта з закривавленою Радою на руках, вона вже відкрила рота, а потім просто махнула їм рукою у бік спальні.

За кілька хвилин хлопець раптом почув у голові заклик.

— Дайте миску чи таз із водою. — скомандував він. 

Господар будинку швидко приніс необхідне. Альбрехт схилився над водою, де невдовзі побачив стурбоване обличчя Мейсі Честер. 

— Альбрехте, я тільки дізналась! Це жахливо! Ти наклав джгут із важелем? 

— Так. Але Артем сказав послабити його через дві години, щоб не відмерла…

 — Навіть не думай! — різко перебила його Мейсі, її очі розширилися від тривоги. — Артем не військовий! Якщо ти зараз знімеш чи хоч трохи послабиш джгут, мертва кров і токсини з розірваних тканин вдарять їй прямо в серце. Вона помре за хвилину! Джгут знімають тільки тоді, коли судини надійно запечатані. У химородників збереглися давні змови для таких ран. Вони замінять нам хірургічні інструменти.

Далі вона почала диктувати слова змов, Альбрехт старанно записував на принесений аркуш паперу. Змов виявилося десять, і вони вимагали величезної концентрації. Половина була на те, щоб магічно спаяти пошкоджені артерії та припинити біль, а інша — діяла на нервову систему, рятуючи від больового шоку.

— Ми в будинку Карла. Щойно зроблю все, я зв'яжусь з тобою. Якщо вистачить сил…— час переговорів минув.

Обличчя Мейсі попливло та зникло. Не зручний це все-таки засіб зв'язку, адже розрахований лише на п'ять хвилин.

Знову повернувшись до Ради, хлопець опустився перед нею на стілець. Такого він раніше ніколи не робив, але згадав, як кілька разів його мати Мірта нашіптувала щось над ранами. Вони від цього гоїлися швидше. І тут до нього прийшов здогад: змови звичайні люди не змогли б прочитати — дії від них не було б. Можливо вона мала якісь магічні здібності.