31.1

Повними жаху очима Альбрехт дивився на дівчину. Не відриваючи від нього погляду, вона підняла вільну від ланцюгів руку.

В очах промайнув ще більший жах, але тепер не за себе. Він зрозумів, що вона хоче зробити.

- Не треба! – одними губами прошепотів хлопець.

Дівчина бачила, що він готовий померти, хоч йому й страшно. Але зараз, навіть знаючи про наслідки, вона не відступила.

- Турбеза!

Будь-яке заклинання було фатальним зараз. Альбрехт закричав - кільце стрімко збільшилося, і залишивши його в стопі іскор помчало до Ради. Вона не встигла б нічого вдіяти.

Стався вибух, і дівчина закричала не людським голосом, коли її підкинуло в повітря. Вона впала на підлогу в калюжі своєї крові.

Очам не було помітно, що сталося за частки секунди. Смертоносне кільце зірвалося з шиї Альбрехта, стягнувши зап'ястя Ради, перерізавши руку.

Хлопець кинувся до закривавленої подруги, брязкаючи залізним ланцюгом. Пелена сліз закривала йому очі.

- Рада! – його крик струсонув стіни. - Навіщо?!!

Розірвавши свою сорочку, Альбрехт спробував перев'язати закривавлений обрубок.

О боги! Він бачив на війні такі рани. Але Рада ... він не міг повірити, що рятуючи його, вона дозволила скалічити себе.

Відчай накотив на нього від своєї безпорадності. Він умів лікувати людей, але зовсім не знав, як поводитись у такій ситуації. Страх. Розпач. Хлопець був готовий рвати залишки волосся на голові. Краще б він помер!

Потрібно було рятуватися. Знайти лікаря Раді. Вона поки що була жива, але стікала кров'ю. У будинку, де їх тримали, було повно охорони – озброєної, кровожерливої. А в нього не було нічого, окрім дедалі більшої жаги помсти.

«Я знищу вас, і все ваше потомство! – з кожною секундою гнів пересилював страх. Вставши на ноги, Альбрехт зробив крок до дверей. Його очі палали золотим вогнем.

- Я знищу вас! Розірву! Спалю! – голос очерствів, вени на руках надулися. -  Я Первородний Дух! Той що тисячі років оберігав рівновагу цього бісового світу! Краще б ви вбили мене! Бо тепер я перетворю ваші короткі смертні життя на пекло!

Раптом його тіло заіскрилося і потонуло у яскравому світлі, щоб за мить з нього виринув біло-чорний двоголовий дракон. Стіни та затремтіли, вкрившись тріщинами.

З дірки у стелі виднілося зоряне небо. Змахнувши крилами, Месник небес вирвався з ув'язнення. Один залп вогню і кам'яна в'язниця запалала, як смолоскип. Почувся несамовитий людський крик.

Змахнувши крилами, дракон заревів – стіни здригнулися – двоповерховий міцний будинок впав, як паперовий, заваливши всіх, хто був усередині.

«ПОМЩУСЯ! За моє зруйноване життя! За мою Раду! Знищу всіх!

Месник небес видав ще один протяжний рик і піднявся високо в небеса, сховавшись з очей.

* * *