30.2

Поки вони їли до їх столику підійшов рудий пухнастий кіт та став тертися чарівниці об ноги. Рада намагалася не звертати на нього уваги, але тваринка почала мявкати та намагатися залізти до неї на коліна. А потім кіт раптом застрибнув на стіл, його зуби тільки клацнули у повітрі. Розсердившись, Альбрехт зняв того зі столу.

- Йди геть. – шикнула на нього дівчина. – Нехай тебе погодує хтось інший. Ми вже давно нормально не їли.   

Походивши трохи кіт застрибнув їй на коліна. Дівчина тільки закотила очі не ставши його зганяти. Той наче улігся, не роблячи більше спроби поцупити їх їжу. Рада навіть посміхнулась, погладивши вільною від виделки рукою.

Аж раптом кіт боляче вкусив її за палець. На ньому залишився запах м’яса, яке Рада випадково впустила на скатертину і підняла лівою рукою. Скрикнувши, дівчина висмикнула палець з щелепи кота. Палець наче вогнем обпекло.

- Що? Що таке? – хлопець спочатку не зрозумів що сталося.

- Мене кіт вкусив. – дівчина тихо розсміялася через тупість ситуації. Пухнастий негідник після цієї спроби був вигнаний з колін.

Швидко випивши теплий чай Рада піднялась на ноги.  Альбрехт вже закінчив свою вечерю, тому пішов слідом за нею. Піднімаючись сходами Рада засунула палець у рот. Кіт прокусив шкіру в одному місці і з нього почала сочитись кров.

Коли вони зайшли у кімнату Рада вже не виглядала такою веселою. В її очах стояли сльози. Альбрехт не думав, що таке може вивести її з рівноваги. Дівчина більшість часу демонструвала стійкість та оптимізм.

Присівши біля неї на ліжко він попросив її показати палець. Рада скиглячи простягла йому руку. Рана була маленька, крові майже не було, але палець трохи набряк.

Знаючи, що у рану могла попасти якась зараза Альбрехт скоріш запропонував обробити рану. У його сумці була мазь для заживлення ран. Після тренувань вона завжди ставала у нагоді. Промивши палець під водою, хлопець прошепотів декілька змов щоб виявити щось стороннє у рані, і тільки тоді наклав мазь та зав’язав клаптиком носової хустки.

Попри це дівчина все ще продовжувала схлипувати, наче кіт встромив зуби не в її палець, а запустив пазурі у душу.

- Як же він міг? Як же так? – Рада сама розуміла, що безглуздо звинувачувати кота. – Він же такий товстий! Його тут годують, а я… - знов схлип. – А я з ранку нічого не їла.

- Радо, не плач, він дурний. Господарі напевно йому все дозволяють ось і виріс таким нахабним. - Альбрехт обійняв її, почавши заколисувати. – До ранку навіть сліду не залишиться від цієї ранки.

Рада прикусила губи щоб стримати черговий схлип. Вчинок кота став останньою краплею. Вона звикла, що їх хочуть вбити, що вони не можуть нормально поїсти та виспатися, але щоб це…

Дівчина не поспішала вивільнятися з його обіймів. Вона напівлежала притулившись щокою до його пухнастого светра, який він ще не встиг зняти. Запустивши під нього руку дівчина ковзнула долонею угору там де билося серце. Альбрехт здригнувся, серце миттєво відреагувало на дотик. Воно наче на мить завмерло, а потім знов шалено забилось.

Рада слухала, як його грудна клітина здіймається на опускається, як він уривчасто задихав.

«Я люблю тебе, більше за все на світі. – дівчина закрила очі повністю віддавшись теплу, що розливалося тілом. – Без тебе моє життя було б таким нудним… Якби я могла повернутись у минуле, я б нізащо тобі не відмовила. Мені не потрібна більше слава. Мені потрібен мій герцог…»

Від цих думок очі знов стали наповнюватися сльозами. Прибравши руку, Рада швидко змахнула їх, прикусивши губу.

- Напевно ти розчарований у мені… - прошепотіла вона, знітившись. 

- Ти ж знаєш, що це не так…

Деякий час вони сиділи в тиші кожен поглинутий своїми думками.

- Знаєш, те що я тобі казала… С приводу наших відносин. Я теж не можу без кохання. Я те сказала тому що… - дівчина не знала як підібрати слова. – Мені вже майже двадцять і я…

- Я розумію. Голос тіла ігнорує голос розуму. Знай, ти вільна робити все що захочеш. Я не стану тебе засуджувати.

Рада відсторонилась, похитавши головою.

- Мені не настільки кортить, що піду до першого зустрічного. Але одне я можу зробити зараз. – її настрій у якісь секунди змінився. Дівчина розсміялась, перекинувши його на ліжко, та осідлавши. Поки Альбрехт відходив від шоку, вона хижо посміхнулась та запустила пальці йому під ребра. – Благай мене про пощаду, Альбрехте!

Дівчина почала лоскотати по його ребрах, а він спробував вивільнитись. На очах заблищали сльози. Хлопець почав мружитись щоб зупинити їх, але від цього все навкруги розмивалося. Він кусав губи, щоб стримати сміх, що хотів вирватись із грудей.

Дві хвилини здалися йому вічністю, потім йому вдалося скинути її на ліжко та придавити до простирадла.

- Тепер твоя черга. – прошепотів він їй на вухо, тяжко дихаючи.

Рада ледве не заверещала, коли його пальці торкнулися її босої ноги. Вивільнитися у неї ніяк не виходило.   Вони каталися по ліжку ще декілька довгих хвилин. Поки обидва не були мокрі. Нарешті Рада здалася.

- Усе. Облиш мене. Я здаюся.

- Цього мало. – хитро усміхнувся хлопець, але зупинив пальці на її животі. Нахилившись він прошепотів їй на вухо, від цього дівчина ще помітніше почервоніла та відвела очі. Нарешті вона кивнула.

- Добре. – відповіла вона, намагаючись повернути на обличчя посмішку. – Я більше не підніму цієї теми. – він попросив не чіпати їх дружбу. – Принеси, будь ласка, печиво. Я бачила його за одним столиком. Я вже давно такого не їла.

- Що знов? – здивовано підняв брови Альбрехт. Рада кивнула посміхаючись, як нічого й не було. – Добре зараз принесу. Поїмо та будемо спати.

Коли Альбрехт вийшов Раду наче обдало холодною водою. Сталося те чого вона найбільше боялась – вона його більше не цікавить як дівчина. Від цього в неї затряслись губи.

Дівчина спробувала себе чимось зайняти, щоб відволіктись. Відвернувшись, вона почала розплітати волосся. Раптом грюкнули двері. Подумавши, що це повернувся Альбрехт Рада не поспішала озиратися. Їй не хотілося щоб він побачив в її очах сльози.