29.1

- Таня! І як я мусив вас знайти? Детальної карти цього селища я не маю! Браслети ви зняли. Добре, що ми опинилися поряд! Як би я вас шукав?

- Сер! Ми телепорта знайшли! - невпевнено почав Руслан.

Перевівши погляд на Юстаса з Дереком Альбрехт нервово посміхнувся. Як з'ясувалося йому до ладу нічого не пояснили.

- То ви й є той Альбрехт? – голос Юстаса затремтів.

Альбрехт здивовано подивився на нього – його що бояться?

- Він солдат Гордія! – пояснив Руслан.

Гарне пояснення. Очі Альбрехта знову спалахнули, чарівна паличка сама по собі взялася в його руці.

– І що я ще не знаю? – наставивши її на Юстаса, спитав він.

- Ми зайшли погрітися, аж раптом почалася бійка, і ми якось опинилися тут! Хтось із них, не знаю точно, переніс нас сюди! – Руслан був уже не радий, що опинився тут.

- А, ну зараз дізнаємося. – прибравши чарівну паличку, Альбрехт дістав із сумки Радар.

– Вам треба покласти на книгу руки! Тоді все буде відомо!

– А яесли ето не я? Ви мене вб'єте? – недовірливо глянув на них Юстас. На диво голос його звучав рівно.

- Ми не вбиваємо без потреби! – зітхнув Альбрехт, приборкуючи почуття. – Наш обов'язок захищати людей! У нашому ордені не лише чарівники!

Друг він виявився ніяким. Деррік все ще спав і Юстас попросив, щоб спочатку перевірили того.

Альбрехт не став сперечатися, лише кивнув Руслану, щоби став біля дверей. Пробігши поглядом по-п'яному вщент, хлопець абияк підняв його руку і поклав її на сторінку. Слова, що з'явилися, позбавили всіх дару мови на кілька секунд.

Деррік-колібрі. 19 років.

Рівень магії 2А- 1.Телепорт

Місцезнаходження: Бакота,

З віком трохи помилилися. Деррік виявився одного віку з Русланом. Хоча на вигляд виглядав набагато старшим.

Альбрехт помітив, що Радар все ще вібрує, і стрілка, що з'явилася, вказує прямо на Юстаса.

- Тепер ти. Будь ласка.

  Той кілька секунд пом'явся, а потім теж поклав руку. То був джекпот – як казала Рада.

Юстас  21 рік

Рівень магії: 2А - 2. Заклинатель стихії вогонь.

Місцезнаходження: Бакота,

– Вогонь! Це прекрасно! - Альбрехт не приховував своєї радості.

- Ні! Це помилка! Я не могу быть…

- З Радаром ще ніхто не сперечався! Приєднуйся до нас!

- Ні! Я скоро повернуся до полку! І забуду це як страшний сон! – Юстас був налаштований рішуче. - Можете не переживати. Я не видам вас Гордею!

- Не можна тобі в полк! Засічуть, що ти чарівник викличуть карателів! У них теж є радари, тільки не такі потужні. Дивно, що цього ще не сталося! Ти ж не хочеш, щоб тебе вбили?

- Але Я Не Хочу! - виділяючи кожне слово, закричав Юстас, і його світле волосся спалахнуло; молодий чоловік жахнувся, шукаючи очима воду, але вогонь зник сам.

– Ми навчимо тебе, як цим користуватися! Я такий самий, як і ти, Юстасе! Я теж спочатку довіряв імператору, поки він не спалив моє місто і не змусив мене тікати! Приєднуйся до нас!

Юстас може й хотів, але вже не міг сперечатися. Боячись, що все може повторитися, він закивав, як іграшкова собачка.

- От і славно! – посміхнувся Альбрехт, полегшено перед цим зітхнувши. - З тобою простіше, ніж було з цим! – вказав він підборіддям на Руслана. - Якби не його сестра він би нас одразу ж здав! Тоді про те, чим ми займаємось ще ніхто не знав.

- Це було давно! Я був злий! – почервонів хлопець.

- Усі ми були такими. – добродушно посміхнувся хлопець.

- Вибачте за те, що так на Вас відреагував. У нас негаразди з солдатами Гордія. Що робитимемо з вашим другом? Він знову не переміститься?

- Я не знаю! Я впервые такое вижу! Ми з Дерриком побились. Помню резкий звук и мы вже опинилися тут. А перед цим столкнулися с етим двумя. - Юстас знайшов очима стілець і поспішив сісти. – Сов семи так было? Ну, когда ви узнаи про свои способности?  

- Так! Я вважав усіх чарівників чудовиськами, а потім раптом виявилося, що дівчина, з якою я подорожую, теж володіє чарами! – посміхнувся Альбрехт.

- І що ви зробили?

- Ну, вона мені все пояснила! Ми поговорили, і я дійшов висновку, що не всі чарівники погані! – відповів Альбрехт, а посмішка стала якоюсь натягнутою. Він згадав, як намагався скинутися зі скелі, за першого ж випадку. Це потім вони поговорили, і він зробив для неї виняток. Хлопець відчув, як від сорому запалали вуха.

— А я думав, що імператор допоможе мені позбутися моєї сили! Потім виявилося, що разом із силою я позбавлюся і життя! Тож вигідніше було приєднатися до Гармонії.

- Тобто це нормально, когда вам не вірять та хочуть втекти? - Юстас обвів їх поглядом. - Так, я понял, что вы заметили, як я дивився на двери! Я все-таки воин, око наметане! Я б не збежал!