28.2

Наметове містечко було припорошене снігом. Хлопець побачив Раду поряд з якимись людьми. Примруживши очі, Альбрехт впізнав в одному з них Руслана із Летійського загону. Ось чому Рада заходила до нього. Напевно, щоб повідомити.

Поряд з Русланом стояла дівчина з гривою темного кучерявого волосся. На її голові був чудернацький капелюх. Дівчина виділялася серед присутніх. Повернувши голову, вона помітила його та раптом перестала сміятися. Усі повернулися в його бік.

Альбрехт швидко підійшов, привітавшись з усіма. Окрім Руслана та дівчини, на ім'я Таня, у наметовому містечку був майже весь загін з Гарнету. Щойно Альбрехт про них подумав, як відразу відчув за спиною голоси. Не повертаючись, він вже зрозумів, хто до них прямує — Крістіна та Богдан. Вони перемовлялися занадто голосно. Наче в них було забагато сил та вільного часу.

На губах Альбрехта заграла крива посмішка. Повернувшись, він вже нормально усміхнувся. Хлопець із дівчиною перезирнулися і швидко вклонилися.

— Крістіно, Богдане, не хочете приєднатися до мене на тренуванні? — дочекавшись їхньої згоди, він пішов до місця, яке облаштували для тренувань.

На щастя, ніхто зайвих запитань не ставив з приводу його пов’язки. Усіх влаштувало пояснення із запаленням. Добре, що цілителя з ними ще не було, і ніхто не запропонував його полікувати.

Одним оком він бачив погано. Але це був хороший привід спробувати битися без чогось важливого. Шкода, що він не навчився битися із зав’язаними очими. Мерлін це міг.

Вибравши палицю із купи, Альбрехт відійшов та став у стійку. Проти нього вийшов Богдан. Побачивши недалеко Раду, Альбрехт напружився. Але вона прийшла не до нього. Подруга вирішила провести спаринг із Крістіною. Альбрехт не мав нічого проти. Але він хвилювався, що може зачепити її палицею через обмеженість зору.

Око під пов’язкою зачесалось. Альбрехт стримав себе, щоб не зняти її та почухати. Першим мав нападати Богдан.

Перекинувши палицю з однієї руки в іншу, Богдан міцніше вхопився за неї. У нього були роки, щоб відточити свою майстерність. Усі в Гарнеті знали, що до нього лізти не треба, якщо не хочете собі декілька нових синців.

Зробивши випад, Богдан спробував атакувати Альбрехта, але він вдало ухилився від його удару. А потім завдав кількох швидких ударів по стегну та ребрах. Богдан крякнув, ледь втримавши рівновагу. З легень ніби вибили все повітря.

Альбрехт намагався довіритися своїм чуттям. Пов’язка на оці йому дуже заважала, але й з тим він не втрачав спритності. Уроки з Радою та Мерліном давалися взнаки.

Під ногами шелестіло опале листя, до якого вже встиг торкнутися перший морозець. Зима обіцяла прийти вчасно.

Очі Богдана палали азартом. Повернувшись у стійку, він завдав нового удару, який Альбрехт вже не зміг відбити.

— Ну що ж ви так? Невже ви програєте такому, як я? — розсміявся Богдан.

— Ти б краще за палицею дивився, а не радів завчасно, — парирував Альбрехт, його палиця знов прилетіла тому по нозі. Богдан охнув, але запалу не втратив.

Бій тривав недовго.

Нарешті Альбрехт посміхнувся, відкинувши палицю. За цей короткий поєдинок він отримав декілька нових синців. І все через зір. Він не помічав деякі удари до того моменту, як палиця торкалася ребер. Але й цього йому вистачило, щоб прийти до тями. Думки прояснилися.

Альбрехт кинув погляд на Раду, яка все ще билася з Крістіною, та пішов геть. Йому хотілось прогулятися трохи та привести думки до ладу.

Перестрівши по дорозі хлопця з розтріпаним чорним волоссям, Альбрехт запитливо підняв одну брову.

— Та все нормально. У нас із братом був навчальний поєдинок, — відповів той.

— Тебе звати Сава? — Альбрехт не пам’ятав імен усіх. — І хто переміг?

— У Світозара важкий кулак. Я вдвічі менший за нього.

— Ви рідні брати? Ви зовсім не схожі.

— У нас один батько.

Альбрехт кивнув, вирішивши не діставати хлопця запитаннями. Сава із братом жив недалеко звідси. Тепер Гармонії не треба було шукати чарівників — ті самі до них приходили. Але доводилося ховатися ретельніше. Старі чари захисту вже не діяли. Імперські карателі змогли знайти спосіб, щоб їх обійти. Відвід очей поки працював.