27.3

Алексис отямилася на маленькому ліжку в зануреній у темряву кімнаті. Світла від свічки ледве вистачало, щоб хоч щось розгледіти. Вона тоді не зрозуміла, як знепритомніла. У голові було порожньо. Поворухнувши пальцями, вона намацала обручку і зітхнула.

Усвідомлення того, що сталося, прийшло до неї відразу — Ваня загинув... Відкинувши ковдру, дівчина схопилася з ліжка і в одній сорочці кинулася до дверей. Не встигла вона торкнутися ручки, як двері самі відчинилися; на порозі стояла її мати Млада.

Побачивши дочку, жінка здригнулася, ніби побачила привида. 

— Ти прокинулася. Усі переживали... 

Дівчина похмуро глянула на матір. 

— Де Ваня? 

— Алекс, він... 

— Я знаю, — перебила її Алексис, зрозумівши, що хоче сказати мати. — Його ж ще не встигли поховати? Вони б не посміли цього зробити без мене. 

— Ні, — зітхнула жінка. Їй би не хотілося, щоб дочка була на похороні. — Ти впевнена?

Алексис придушила зітхання і, подивившись кудись у простір, кивнула. — Я хочу його побачити. Востаннє. Де він? 

— Зараз принесу одяг, — обвівши дочку сумним поглядом, сказала Млада.

Алексис повернулася на ліжко; сівши, стиснула долонями його край. Дівчина стала ледь похитуватися, перед її очима пролітали останні хвилини до втрати свідомості.

«Чому мене не вбили?»

Мати повернулася через декілька хвилин із чистим одягом. Попередній був увесь у крові. 

— Тримай. Це було у внутрішній кишені його куртки, — жінка простягнула дочці розпечатаного листа, вкритого слідами крові.

Алексис тремтячими руками забрала лист, а речі попросила покласти на ліжко. Мати кинула на неї стурбований погляд, але вирішила дати їй ще трохи часу. Коли за матір'ю закрилися двері, дівчина витягнула складеного листа. Папір був попередньо висушений за допомогою магії, але деякі речення стерлися.

Усередині все знову почало скручуватися в клубок. Алексис зробила вдих-видих і нарешті почала читати листа. Іван його отримав позавчора. Він довго не хотів його читати, боячись реакції батьків. Вони не були в захваті від його військової служби, а до того ж він одружився без батьківського благословення.

Перші рядки змусили губи трохи сіпнутися вгору. Це, напевно, писала його молодша сестра.

Яка ж ти свиня, Ваню. Позбавити мене можливості бути на твоєму весіллі. Батько був злий, коли прочитав твого листа. Невже ти думав, що ми не дозволимо тобі одружитися? Хоча вони були б раді, щоб ти не брав такої активної участі у війні. Є багато важливіших справ, при яких не треба ризикувати життям.

Вітаю тебе, старший братику, з весіллям. Сподіваюсь, твоя дружина — та особлива дівчина, про яку тобі колись казала провидиця. Цікаво, що ж тобі довелося зробити, коли ти її зустрів?

Далі було багато затерто.

А тепер погані новини. Через те що ти покинув свій полк та перейшов на бік повстанців, тебе оголосили зрадником. Тобі загрожує смерть, якщо знайдуть. Тому будь обережним.

До нас приходили з обшуком. Твою кімнату перевернули догори дриґом, шукали докази, що ти допомагаєш повстанцям. Вони нічого не знайшли, але погрожували батькам, що відберуть їхнє майно та запроторять до в’язниці. … Я розумію, про що ти думав, коли тікав. Я рада, що з тобою все добре. У наш старий маєток ми більше не зможемо повернутися. Фронт зупинився в нашому місті. Він знищений. Роенські солдати зрівняли з землею половину міста. Серед них було дуже багато магів. Наші воїни виявилися безсилими.

Благаю, надери дупу імператору. Бо я не хочу, щоб тут був Роен…

Ми будемо чекати на твою звістку та приїдемо за першої ж нагоди. Батько через свої канали дізнався трохи про Гармонію. Не знаю, наскільки їм можна довіряти, але те, що вони вже зробили, заслуговує поваги.

Нижче була приписка швидким почерком.

Батьки мали розмову зі своїм давнім другом. Так ось, це виявився той, завдяки якому приїхала Гармонія. Ми будемо допомагати, тримайтеся… Коли ти був малим, вони планували одружити тебе з його донькою. Не знаю, як її звуть…

— Емма, — Алексис із шумом випустила повітря з легень.

Ця новина не викликала в неї бурхливих емоцій. Світ виявився тіснішим, ніж вона гадала. Дівчина не знала: чи відповів коханий на лист? У будь-якому випадку вона мала написати родині про його смерть.

Обережно склавши листа, Алексис засунула його знову в конверт. Піднісши його до вуст, вона на мить завмерла, спіймавши його запах. На папері, просякнутому кров’ю, залишився ледь вловимий запах хвої. Дівчина здригнулася, відчуваючи, як тіло пронизують імпульси. Біль підступав до грудей, змушуючи серце обережно битися, щоб не бути розчавленим грудною кліткою.

За весь цей час вона не змогла видавити із себе ні сльозинки. Сховавши листа в сумку, дівчина швидко одягнулася та стала переплітати косу. Заколовши її на голові шпильками, дівчина пов’язала поверх хустку. Після одруження вона мала завжди надягати головний убір. А тепер і поготів.

Подивившись у маленьке дзеркало, дівчина одягла намисто, що лежало у скриньці, яку також принесла мати. Вона хотіла бути гарною на їхньому останньому побаченні.