27.5

Алексис билася неначе левиця, яка захищала свою дитину. Дівчина не відчувала ні втоми ні болю від тих подряпин, що змогли їй заподіяти. Ще жоден імперський солдат не зміг її серйозно поранити, а вона вкладала одного за іншим.

Спроби домовитися вони вже кинули давно. Ці солдати чітко усвідомлювали, що прийшли вбивати цивільних. Вони навіть не приховували, що знищили б село якби не сили повстанців.

Магією вона користувалась мало більше покладаючись на м’язи та холодну зброю. Забравши в якогось нападника щит і тепер билась з ним.

Раптом пролунало декілька пострілів. Це змусило чарівницю напружитися та забігати поглядом по вулиці, яка була вже вкрита тілами у формі імператорського полку. Проти вогнепальної зброї магія була безсила, так само, як і меч.

Спіймавши боковим зором чоловіка, Алексис зробила підсічку. Солдат в червоній уніформі крякнув та осів на землю. Поки той не оговтався вона товкнула його чоботом на землю та простромила груди лезом.

Вчилася битися Алексис  з дитинства. Батько брав її на більшість своїх тренувань. Мати вже, як років десять кинула зброю та стала домогосподаркою. Боротьба була у Алексис в крові.

Коли Іван опинився від неї достатньо близько вона полегшено посміхнулась. Його присутність додавала їй сил.

- Алекс… - прокричав щось хлопець, але дівчина через шум нічого не почула.

Дівчина помахала йому долонею, а потім відскочила в бік коли на неї кинувся ворожий солдат. На деякий час їх відволікли.

Знищивши свого нападника Іван скинув голову. Наче все, більше ніхто на нього не кидався. Опустивши меч він рушив до дружини. Хотілося скоріше її обійняти та перевести дихання. Хлопець посміхнувся, пришвидшивши крок. Десь недалеко пролунав звук пострілу.

Здригнувшись, хлопець раптом зблід, важкий меч випав з його руки.  

Посмішка швидко зійшла з обличчя дівчини. Її очі розширилися, а рот відкрився в німому крику.

«Що трапилося?!»

Дівчина бачила, як здригнувся Іван, як кров зайнялася в нього з рота. З секундного заціпеніння її вивів звук його голосу. Хриплий, ледве чутний. Дівчина встигла підхопити його тіло, що почало завалюватися, та обидва впали на землю.

- Вань?! Іванечку… – Алексіс перевернула його на спину і серце обірвалося.

Очі які до недавно ніжно до неї посміхалися тепер заскляніли. Він не дихав. Куртка, обладунки усе було у крові. Дівчина почала задихатися не в силах повірити в те що сталось.

- Ваня... - навіщось знову покликала вона його. - Ти не можеш...

Її руки ковзнули по грудях, розстібаючи куртку. Пуля пройшла наскрізь зі спини, залишивши дві дірки. Якби дівчина стояла трохи лівіше вона потрапила й в неї.

Серце шалено калатало у грудях. Здавалося до нього приклали розпечені вугілля. Дівчина хотіла кричати, але жодного звуку не зірвалося з її побілівших від горя губ. Він був мертвий…

Ще хвилина тому вони стояли посміхаючись один одному, а зараз він мертвий. Дівчина здригнулася, на неї наче вилили відро з крижаною водою.

Хтось кричав, бігав… вона вже не звертала уваги. Нехай її також вб’ють, затопчуть. Тепер вже було байдуже. Відкинувшись назад на брудну від крові траву Алексис вп’ялася поглядом в чисте сине небо. Серце прорізувало гострими кинджалами.

В одну мить смерть обірвала її коротке щастя.

«Ти помилялася, Емма, не бути мені щасливою ні на небі ні на землі» - очі самі собою закотилися і дівчина опустивши вії втонула у темряві.