27.2

Химородники та всі інші зробили все, що від них залежало, щоб зменшити кількість втрат зі свого боку. Якби не карателі, вдалося б швидко перебити вороже військо — чарівники мали в цьому перевагу.

Серед роксанських бунтівників було небагато навчених воїнів. Більшість тримала зброю в руках не більше двох тижнів або навіть уперше.

Через деякий час вороже військо на чолі з карателями почало їх тіснити до села. Битва тривала вже дві години, за цей час усі виснажилися.

Іван уже давно встиг спішитися та тепер прорубував собі дорогу мечем. Попри невеликий бойовий досвід, він змалечку навчався тримати меч у руках. Кров кипіла в жилах. Відкинувши вбік імперського воїна, він знов став у стійку. Кров ворога вже заплямила його куртку та встигла підмерзти. Під нею була нагрудна пластина, яка повинна була вберегти його від удару в серце.

Коли випала хвилька, хлопець кинув погляд у той бік, де бачив востаннє дружину. Вона билася нарівні з усіма. Усі його думки зосередилися тепер на гнучкій жіночій фігурі, що з’являлася та зникала в натовпі. Треба було дістатися до неї, допомогти. Хлопець боявся, щоб чиясь стріла чи меч не поранили його кохану Алексис. У душі він гнівався на неї, що вступила в цей бій. І на себе, що не зміг її відмовити. Тоді б зараз не довелося весь час переживати за неї.

Більшість карателів була вже мертвою, а поряд із химородниками клубочились чорні тіні. Вони іноді приймали образи якихось тварин, а потім знов розвіювалися за вітром.

Сила химородників вражала. Вони могли насилати туман, у якому ховалося їхнє військо.

Іван спіймав поглядом кремезну постать отамана Миро. Химородник однією рукою бився шаблею, а іншою чарував. Від браслета-наруча віяло силою.

До цього часу в селі вже не залишилося місцевих жителів. Усі втекли декілька годин тому.

Іван уже збився з рахунку.

«П’ять, п’ятнадцять, двадцять…» — його меч робив свою справу, ламаючи кістки та розриваючи м’які тканини.

Цього він жадав усе життя — битися за те, що він вважає правильним. Щойно імператор буде повалений, вони поїдуть на справжнє поле битви. Відіб’ють у Роена свої землі. У роті вже стояв металічний присмак крові. Хлопець хижо вишкірився, стиснувши руків'я обома руками. На нього вже наступав новий імперський зрадник.

«Зрадники, вбивці, кати!» — стукало у скронях. Ці люди зрадили свій народ, тому вони не варті жалю.

Раптом хлопець відчув, як щось стиснуло йому груди, вибиваючи повітря з легень.

«Хай би вас…» — пирхнувши, хлопець відступивши, втримуючи рівновагу. Захисний медальйон під курткою нагрівся. У нього влучило чиєсь заклинання. Хлопець міг тільки ухилятися та сподіватися, що його захист витримає. Усе ж таки вступати в бій із чарівником — те саме, що битися з лучником. І той, і той могли дістати його здалека, а він нічого їм зробити не зможе.

Вхопивши ротом морозне повітря, Іван спробував вирівняти дихання. Легені відізвалися тупим болем, наче його вдарили під дих.

Знов мовчки вилаявшись, хлопець вирішив триматися ближче до Алексис. На випадок нової магічної атаки вона могла його захистити щитом, а йому було б простіше відбиватися від нападників своїм мечем.

Знов упіймавши поглядом дружину, хлопець рушив до неї. У цей час пролунало декілька пострілів із рушниці. Це непогано зрівнювало шанси на перемогу. Для ворожого війська… Раніше вони чомусь не використовували вогнепальну зброю.

Хлопець примружився, рахуючи, скільки поряд є солдатів із рушницями. На щастя, небагато.

У нього також на поясі висів револьвер. Але до цього в нього не було можливості ним скористатися. Ворожі солдати лізли на нього, як прусаки.

* * *

Алексис билася, неначе левиця, яка захищала свою дитину. Дівчина не відчувала ні втоми, ні болю від тих подряпин, що змогли їй заподіяти. Ще жоден імперський солдат не зміг її серйозно поранити, а вона вкладала одного за іншим.

Спроби домовитися вони вже кинули давно. Ці солдати чітко усвідомлювали, що прийшли вбивати цивільних. Вони навіть не приховували, що знищили б село, якби не сили повстанців.

Магією вона користувалась мало, більше покладаючись на м’язи та холодну зброю. Вона забрала в якогось нападника щит і тепер билася з ним.

Раптом пролунало декілька пострілів. Це змусило чарівницю напружитися та забігати поглядом по вулиці, яка була вже вкрита тілами у формі імператорського полку. Проти вогнепальної зброї магія була безсила, так само як і меч.

Спіймавши бічним зором чоловіка, Алексис зробила підсічку. Солдат у червоній уніформі крекнув та осів на землю. Поки той не оговтався, вона штовхнула його чоботом на землю та проштрикнула груди лезом.

Вчилася битися Алексис із дитинства. Батько брав її на більшість своїх тренувань. Мати вже років десять як кинула зброю та стала домогосподаркою. Боротьба була в Алексис у крові.

Коли Іван опинився від неї достатньо близько, вона полегшено усміхнулась. Його присутність додавала їй сил.

— Алекс... — прокричав щось хлопець, але дівчина через шум нічого не почула.

Дівчина помахала йому долонею, а потім відскочила вбік, коли на неї кинувся ворожий солдат. На деякий час їх відволікли.