27.4

Характерники та інші чарівники зробили все що від них залежало, щоб зменшити кількість втрат з їх боку. Якби не карателі вдалося би швидко перебити вороже військо – чарівники мали у цьому перевагу.

Серед роксанських бунтівників було небагато навчених воїнів. Більшість тримали зброю у руках не більше двох тижнів, або навіть вперше.

Через деякий час вороже військо на чолі з карателями почало їх тіснити до села. Битва тривала вже дві години, за цей час всі встигли  виснажитися.

Іван вже давно встиг спішитися та тепер прорубував собі дорогу мечем. Попри невеликий бойовий досвід він з малечку навчався тримати меч у руках. Кров кипіла у жилах. Відкинувши вбік імперського воїна він знов став у стійку. Кров ворога вже заплямила його куртку та встигла підмерзти. Під нею була нагрудна пластина, яка повинна була вберегти його від удару у серце.

Коли випала хвилька хлопець кинув погляд у той бік де бачив в останнє дружину. Вона билася на рівні з усіма. Усі його думки зосередилися тепер на гнучкій жіночій фігурі що з’являлася на зникала у натовпі. Треба було дібратись до неї, допомогти. Хлопець боявся щоб чиясь стріла чи меч не поранили його кохану Алексис. У душі він гнівався на неї, що вступила у цей бій. І на себе, що не зміг її відмовити. Зараз не довелося би весь час переживати за неї.

Більшість карателів були вже мертві, а поряд з химородниками клубочились чорні тіні. Вони іноді приймали образи якихось тварин, а потім знов розвіювалися по вітру.

Сила цих чарівників вражала. Вони могли насилати туман в якому ховалося їх військо.

Іван спіймав поглядом кремезну постать отамана Миро. Химородник однією рукою бився шаблею, а іншою чарував. Від браслету-наручу віяло силою.

До цього часу у селі вже не залишилося місцевих жителів. Усі втекли декілька годин тому.

Іван вже збився з рахунку.

«П’ять, п’ятнадцять, двадцять…» - його меч робив свою справу ламаючи кістки та розриваючи м’які тканини.

Цього він жадав усе життя – битися за те що він вважає правильним. Як тільки імператор буде повалений вони поїдуть на справжнє поле битви. Відіб’ють у Роена свої землі. У роті вже стояв металічний присмак крові. Хлопець хижо вишкірився, стиснувши рукоять обома руками. На нього вже наступав новий імперський зрадник.

«Зрадники, вбивці, кати!» - стукало у скронях. Ці люди зрадили свій народ, тому вони не варті жалю.

Раптом хлопець відчув, як щось стиснуло йому груди, вибиваючи повітря з легень.

«Хай би вас…» - пирхнувши, хлопець відступив назад, втримуючи рівновагу. Захисний медальйон під курткою нагрівся. В нього влучило чиєсь заклинання.  Хлопець міг тільки ухилятися та сподіватися, що його захист витримає. Все ж таки вступати у бій з чарівником те саме, що битися з лучником. І той і той могли дістати його здалека, а він нічого їм зробити не зможе.

Вхопивши ротом морозне повітря Іван спробував вирівняти дихання. Легені відізвалися тупим болем, наче його вдарили під дих.

 Знов мовчки вилаявшись, хлопець вирішив триматися ближче до Алексис. На випадок нової магічної атаки вона могла його захистити щитом, а йому було б простіше відбиватися від нападників своїм мечем.

Знов упіймавши поглядом дружину хлопець рушив до неї. У цей час пролунало декілька пострілів з рушниці. Це непогано зрівнювало шанси на перемогу. Для ворожого війська…  Раніше вони чогось не використовували вогнепальну зброю.

Хлопець примружився, рахуючи скільки поряд є солдатів з рушницями. На щастя не багато.

У нього також на поясі висів револьвер. Але до цього в нього не було можливості ним скористуватися. Ворожі солдати лізли на нього, як прусаки.

* * *