26.3

Загін з Ондрії

З кожною хвилиною на небі з’являлося ще більше зірок. Вони, мов німі свідки, споглядали з небес за землею. Люди спали у своїх теплих ліжках або грілися біля печі — так само як і шестеро молодих чарівників, що вперше за довгий час змогли заночувати у теплі.

Настя задумливо сиділа на лаві біля Гейба, поклавши голову йому на плече. Для себе вона вже прийняла рішення: як усе закінчиться, вона погодиться вийти за нього заміж.

Її найкраща подруга Міра жваво сперечалася за обіднім столом із Крістіною та Богданом, які знов не могли щось поділити. А Тіна дрімала, поклавши руки на цей самий стіл.

Свіже морозне повітря було просякнуте спокоєм. Наче не було війни. Наче завтра настане звичайний день.

* * *

Гармонія

Кур'ян було невеликим, але галасливим містечком із кількома вуличками. Оглядаючи один із будинків, дівчина зауважила, що у високому кам'яному фундаменті ховається вхід у підвал, де, швидше за все, зберігали продукти. Вибілені стіни прикрашало безліч квітів — здавалося, що тут, у Веларі, досі панує літо. Піднявши очі вище, Рада побачила високі дерев'яні балки, що були підпіркою для даху.

Дерев'яні парканчики, драбинки — все було так майстерно зроблено, що дівчині тільки залишалося ахати, переводячи погляд від одного вирізаного візерунка до іншого.

Альбрехт виявився не таким схильним до захоплення, як його подруга, але і його містечко не залишило байдужим. Хлопець на якусь мить забув, що він перебуває на ворожій території. Що будь-якої миті можуть з'явитися воїни Гордія, щоб убити їх. Бо вони тепер державні злочинці.

Альбрехт тихо хмикнув — адже зовсім недавно вони могли вільно гуляти та співати свої пісні. Після того свята імператор випустив указ, де заборонив усі свята, поки не закінчиться війна. Заборонено було збиратися великими групами, а музичні інструменти, якщо бачили — забирали.

Тому, тим кого помітять поряд із Гармонією, загрожуватиме в'язниця. А може, навіть шибениця.

Хлопцеві дуже хотілося краще все роздивитися, але страх бути спійманими постійно підганяв їх. Ось тому вони не затримувалися на одному місці більше кількох днів. І то це була розкіш. Молодий чарівник із гривою темно-каштанового волосся зітхав та хмикав, проводжаючи всі ці гарні будиночки поглядом.

До комендантського часу вони встигли повернутися у міський будинок сім’ї Золтан. Це була остання ніч, яку вони проведуть тут.

Швидко викупавшись, Рада вийшла на задній двір. На порозі сидів Альбрехт та дивився на зорі. Притримуючи спідницю, дівчина сіла поруч. Деякий час вони мовчки дивилися на нічне небо. Попри тишу, у повітрі витало передчуття небезпеки. Наче це була остання спокійна ніч. Останній шанс ось так посидіти разом та послухати безмовність.

— Як же тут гарно, — прошепотіла вона. — Якби нам не треба було ховатися… 

— І це навіть не столиця. Я чув, там ще гарніше, — Альбрехт обійняв її однією рукою, притискаючи до себе. 

— Я залишилася б тут назавжди…

Альбрехт кинув на неї ніжний погляд та провів долонею по плечу. Він також хотів десь осісти разом з нею. Милуватися заходом Златана, співати свої пісні та бавитися з дітьми. Стати сім’єю…