26.2

Загін з Летії

Руслан користувався тим, що Дольф стояв на варті, тож він лишився в наметі сам. Він був мовчуном насправді, але йому доводилося підтримувати розмову, а Дольф любив поговорити та повчити.

Вже провалюючись у такий блаженний сон, хлопець почув шарудіння і розплющив очі. У напівтемряві він зміг роздивитися Таню. Після того випадку вони намагалися вдавати, що нічого не сталося. Вона знов була тією веселою дівчиною, яку він зустрів у своєму загоні.

— Тань, ти чого так пізно? — підвівся він на ліктях.

— Я хочу спати з тобою, — зробивши кілька кроків, вона присіла на коліна.

— Ні. Я спатиму один.

— Русь, ну, Русь, не будь букою. Я ж замерзла. Пусти мене до себе переночувати.

— Іди до себе, Тань.

— Але ж там холодно, — заявила вона.

— Заклинання ти знаєш. Обігрій.

Підібгавши губи, дівчина, незважаючи на його протест, прослизнула йому під ковдру. Хлопець настільки був шокований таким нахабством, що спочатку нічого не зробив.

— Ти з глузду з'їхала? Хочеш, щоб у мене були проблеми через твого батька? Побачить нас разом — він мені вуха відірве.

— Так я просто погрітися. Батько не дізнається, — дівчина схилила голову, намагаючись зазирнути йому в очі.

— Іди, кому я кажу. Ти живеш у наметі з моєю сестрою. Там тепло та затишно, — хлопець хмикнув і сів. — Я не хочу проблем.

— Так їх і не буде, — Таня теж сіла, уткнувшись носом йому в плече.

Руслан роздратовано смикнувся, відчувши, як її рука ковзнула йому на груди.

— Іди, Тань. Не час. На нас лежить важка місія. Ми маємо думати тільки про це.

— А може, нас завтра вб'ють? — знову спробувала обійняти його дівчина, але Руслан остаточно відсторонився, почувши від неї запах спиртного.

— Ти знов? — насупився він.

— Облиш. Я лише трохи. І, до речі, в компанії з твоєю сестрою. Вона зараз спить. Ну то що? Можна я залишуся?

— Подумай своєю гарною головою, — Руслан зміряв її поглядом, погоджуючись, що вона гарна. Навіть дуже. — Якщо хтось дізнається, що ти ночувала зі мною, поповзуть чутки, і про це дізнаються твої батьки. А з тобою вже й так наробили зайвого. Я так не хочу.

Таня хмикнула і підібгала губи. Було видно, що вона хоче посперечатися, але тримається щосили. Піднявши голову, вона встала. Так само гордо піти не вдалося: вже на виході вона стукнулася головою об каркас намету й, густо почервонівши, втекла.

Руслан придушив смішок у той момент, але посмішка таки майнула на його губах. Він би залюбки погодився, але тепер був високий ризик викрити себе. Мати заборонила йому в неї закохуватися, але хто казав, що серце слухає чиїсь вказівки?

Завтра сім’я Тані сховається у лісі химородників. Вони дуже довго не хотіли їхати, переживаючи за дочку. Таня від цього лише починала нервувати, бо її бісили спроби жалості. Вона дуже змінилася після завдання на цвинтарі, хоча й запевняла його, що все добре.

Руслан пообіцяв собі, що завтра, коли вони вирушать в Андрію, він надолужить дні, що вони провели нарізно.

* * *