26.1

Серце Духа

Емма стояла перед наметом Васі гріючи диханням руки. У її наметі було прохолодно. Обігріваюча магія чогось не діяла. Дівчина сподівалася, що Вася вирішить її проблему.

Коли вона постукала та увійшла він лежав закутавшись у ковдру. У його наметі було також холодно.

- Не спиш? – дівчина потопталась на місці перш ніж наважилася підійти. – А чого в тебе так холодно?

- Не знаю. Раптом перестали діяти чари. Такі проблеми не тільки в нас. – хлопець сів на матрасі.

Дівчина стала покусувати нижню губу і Вася це помітив.

- Ми можемо піти пошукати когось з дівчат. Разом спати тепліше. Або… - хлопець раптом почервонів. Це було видно навіть у тьмяному світлі. – Я можу спробувати застосувати свою силу Щита.

- А ти можеш? – дівчина просяяла. Вночі було вже дуже холодно, особливо в цій частині лісу.

Вася проковтнув слину дивлячись на неї знизу-вгору. Він подумки благав щоб вона пішла до когось іншого. Але інша частина його вимагала дати їй те, що вона хоче. Він присягнувся Гармонії, що буде захищати його від усього. І навіть від самого себе…

- Ти повинна лягти поруч зі мною. Тільки так я зможу передати тобі своє тепло.  – швидко вимовив Вася, відвівши очі на кружку з водою, що стояла на табуретці. У горлі неначе утворилася пустеля. Хлопець знов проковтнув слину і тільки тоді наважився підняти на неї очі. Емма стояла відкривши рота, а на її щоках грав рум’янець. Вася вдруге захотів провалитися крізь землю. – Давай я зараз встану і ми когось знайдемо.

- А якщо хтось дізнається? – її голос затремтів. – Батько мені голову відірве.

- Ти ж мене знаєш. Я за цей час не давав приводу для поганих думок. Всі знають, що я твій охоронець. Не більше. – при цих словах до горла Васі підійшла грудка. Останні слова йому давалися важко.

- Ти мій друг. – Емма підійшла сівши напочіпки біля імпровізованого ліжка, та притримуючись однією рукою для рівноваги. Опустивши очі, вона швидко облизала пересохлі губи. Вася зловивши цей жест, напружився. – Може я ляжу в іншому кінці намету?

Намет був невеликий і відстань між ними була б не більше метра. Але й це вплинуло б на його магію. Тоді він би не зміг залишити щось собі. Але сперечатися з принцесою було не можна. Бо вона могла щось запідозрити.

- Вибач за пропозицію. Я розумію, як це звучить. Мені було б легше якби ти знаходилася поруч. – і це була часткова правда. – Я б зміг зігріти себе та залишити частину магії собі. Але… ти права.

Хлопець вже став підніматися щоб зробити ще одне спальне місце. Але дівчина раптом заперечила.

- Гаразд... - зітхнула вона, начебто примирившись з суперечливими думками. Емма розуміла, що вона робить не правильно, але настирна думка не давала спокою:

"А що? Гармонії можна. А чим я гірший? Холодно ж. Та й ми нічого такого не робимо!»

Вася посунувся, щоб вона могла сісти. На якусь мить серце завмерло, переставши битися. Вони ще ніколи не знаходилися так тісно один до одного.

Дівчина майже не дихала, перебираючи пальцями край ковдри. Вона подумки запевнювала себе, що не робить нічого непоправного. У наметі залягла обтяжлива тиша. Нарешті Емма лягла, дозволивши себе обійняти однією рукою.

Тіло обдало жаром, і раптом стало так добре, ніби вона лежить у теплому ліжку.

«Кохаю  тебе… не можу так більше…. О боги!" – подумки заволав він. Він намагався не думати, що тіло може виказати його кохання до неї, а зосередитися на магії всередині себе. Зараз йому треба було захистити її від холоду.

 Вже не було холодно, але дівчина все ще продовжувала здригатися.

"Як дивно. - подумала вона; Через десять хвилин Емма повернулася до нього обличчям. - А зовсім не страшно…. - зрозумівши, що він уже спить, вона обережно доторкнулася пальчиком до його щоки. – І батькові про це знати не треба».

Тільки через півгодини дівчина нарешті змогла побороти себе і заснути.

Ах, як горіли її щоки вранці…

Розплющивши очі, Емма з жахом подивилася перед собою. Потрібно було ж до такого додуматися! Вона лежала, обійнявши його, та ще й голову поклала на груди.

"Який жах! – Емма швидко встала, вдавши, що нічого такого не було. Дівчина сподівалася, що Вася спав міцно і не відчув, як вона його обіймала. - Батько дізнається, комусь не жити…»

Вислизнувши з намету, Емма відчувала, що вона втекла, як остання боягузка. У випадку, якщо хтось почне розпускати плітки вона завжди могла надати доказ своєї невинності.

Дівчина приклала долоні до розчервонілих щік. Від них пашіло жаром, а серце стукало так наче хотіло втекти звідси швидше за неї.

Вася прокинувся невдовзі. Йому було вночі не так тепло, як їй. Він віддав більше половини свого тепла, йому залишалася зовсім мало.

На щастя Емми, Вася ні словом не обмовився про ніч. Тому Емма вирішила, що він нічого не знає. Так воно було чи ні, їй не вдалося дізнатися, але швидше за все хлопець просто промовчав, щоб не бентежити дівчину ще більше.

* * *