Розділ 26. При світлі зірок

Алексис

Алексис стояла біля ліжка в одній сорочці та дивилася на свої руки. У кімнаті горіло декілька свічок. Дівчина досі не вірила, що її сила зникла. Перетворюватися на сокола вона більше не могла.

Зітхнувши, Алексис проковтнула грудку, що підступила до горла. Більше вона ніколи не підніметься в небо. Попри це, про заміжжя не шкодувала: тепер вона була оточена коханням, про яке так давно мріяла.

Знову зітхнувши, вона подивилася кудись над дверима, руки безсило повисли. Ліжко скрипнуло, зашаруділи простирадла.

— Алекс, — ніжно прошепотів Іван, торкнувшись пальцями внутрішньої сторони її долоні.

Відігнавши суперечливі думки, дівчина знов сіла на ліжко. Хлопець обійняв її однією рукою, притискаючи до себе.

— Ти шкодуєш, що вийшла за мене? — його голос раптом затремтів.

Алексис підняла голову, щоб подивитися йому в очі.

— Ні, — і це було щиро. — Я звикла до крил, але краще прожити життя з коханим, ніж залишитися самотньою у небі.

Іван усміхнувся, погладивши її по плечу.

— Я також ні про що не жалкую. Все, що я так хотів, почало збуватися. Я знайшов жінку, поряд з якою мені добре. Разом ми зможемо побудувати таку країну, яку захочемо. Без Гордія та його злочинних законів, — хлопець ледь посміхнувся, ковзнувши долонею до її стегна. — Мені здається, мене до тебе направили вищі сили.

Вона зашарілася, коли він опустив її на ліжко, а сам ліг, спершись на лікоть. Його близькість усе ще змушувала Алексис червоніти. Декілька секунд вони дивилися одне на одного.

— Послухай ось це. Хоча воно не по вашему. Я не зможу перекласти.

Хлопець нахилився, торкнувшись губами її вуст, а потім трохи відсторонився:

Святло тваіх вачэй зацьміць усе зоркі. 

У іх стыне лёд і бруіцца цеплыня. 

У сне ці наяву — не важна, ды ўсё ж, 

Яны так пяшчотна глядзяць на мяне. 

Алексис усміхнулась, торкнувшись кінчиками пальців його щоки. Вони знов поцілувались.

— Ти сам його склав?

— Ні, ці рядки написала моя мати, Тетяна Пеших. У юності вона дуже багато писала.

— А де зараз твоя сім’я?

— Залишилася вдома. Коли все закінчиться, я познайомлю тебе з батьками. Ти сподобаєшся моїй мамі. Вона надзвичайна жінка, — відповів Іван, і в його словах було неприховане захоплення. Алексис ще раз усміхнулась, запустивши пальці в його русяве волосся. — Саме вона прищепила мені любов до свого краю. Я дуже хотів стати для нього корисним. Стати тим, кого вона потребувала у такі тяжкі часи — захисником.

— Вона тебе добре виховала, — Алексис притягнула його до себе, уклавши поруч. — Але ти ж така свиня, — дівчина дзвінко розсміялася. — Ти мені ледве хребет не зламав.

Хлопець зблід та став покусувати нижню губу.

— Пробач ще раз. Я злякався. Декілька днів без нормальної їжі та сну затьмарили мій розум. Мені хотілося вижити.

— Я була такою страшною? — дівчина здивовано звела брову.

— Ти сама не уявляєш наскільки, — здавлено розсміявся Іван. — Я думав, що ти з мене життя вип’єш, коли уп’ялася в мої очі. Мені розказували, які ви страшні. До того ж я бачив, як чарувала одна з вас.

— А що змінилося? Чого ти мене не добив? — Алексис розуміла, що це була не найкраща мить для такої розмови, але хотіла почути відповідь.

— Не знаю. Я раптом наче прозрів та зрозумів, що наробив. Наче якісь сили наказали мені на тебе накинутися, — Іван похитав головою, відганяючи спогади.

— А все можливо, — дівчина раптом замислилася. — Я ж бо могла за тебе вийти заміж лише після того, як ти мене переміг. Може, там, на небі, нарешті мене почули.

Хлопець розсміявся, міцно обійнявши її.

— Якщо в нас народиться донечка, то я шкуру спущу з того, хто спробує підняти на неї руку. Це досить варварський звичай.

Алексис відчула, як її обличчя пашіло жаром. Згадка про дитину змусила кров вирувати в жилах. Про це вона навіть і не думала. Вона нічого не відповіла, уткнувшись йому в груди.

Надворі панувала ніч. Навіть через зачинені вікна долинав тріскіт цвіркунів, змішуючись із потріскуванням гілок у печі.

Через деякий час Алексис та Іван заснули в обіймах одне одного.

* * *