Глава 26. При світлі зірок

Алексис

Алексис стояла біля ліжка в одній сорочці та дивилася на свої руки. У кімнаті горіли декілька свічок. Вона до сих пір не вірила, що її сила зникла. Вона більше не могла перетворюватися на сокола.

Зітхнувши, дівчина проковтнула грудку, що підійшла до горла. Вона більше ніколи не підніметься у небо. Попри це дівчина не шкодувала, що вийшла заміж. Вона була оточена коханням про яке так давно мріяла.

Ще раз зітхнувши дівчина подивилася кудись над дверима, руки безвольно повисли. Ліжко скрипнуло, зашаруділи простирадла.

- Алекс. – ніжно прошепотів Іван, торкнувшись пальцями внутрішньої сторони її долоні.

Відігнавши суперечні думки дівчина знов сіла на ліжко. Хлопець обійняв її однією рукою, притискаючи до себе.

- Ти шкодуєш, що вийшла за мене? – його голос раптом затремтів.

Дівчина підняла голову, щоб подивитися йому в очі.

- Ні. – і це було щиро. – Я звикла до крил, але краще прожити життя з коханим ніж залишитися одною у небі.

Іван усміхнувся, погладивши її по плечу.

- Я також ні про що не жалкую. Все що я так хотів почало збуватися. Я знайшов жінку поряд з якою мені добре. Разом ми зможемо побудувати таку країну, яку захочемо. Без Гордія та його злочинних законів. – хлопець ледь посміхнувся, ковзнувши долонею до її стегна. – Мені здається мене до тебе направили вищі сили.

Дівчина зашарілася, коли він опустив її на ліжко, а сам ліг спершись на лікоть. Його близькість все ще вганяла Алексис в фарбу. Декілька секунд вони дивилися один на одного зверху-вниз.

- Послухай ось це. Хоча воно на імперській. Я не зможу перекласти.

Хлопець нахилився, торкнувшись губами кінчика її губ. А потім трохи відсторонився.

Свет твоих глаз затмит все звёзды.

В них стынет лёд и плещет теплота.

Во сне иль явь, не важно, но ведь всё же.

Смотрят так нежно на меня.

Алексис усміхнулась, торкнувшись кінчиками пальців його щоки. Вони знов поцілувались.

- Ти сам його склав?

- Ні ці строки написала моя мати Тетяна Пеших. У юності вона дуже багато писала.

- А де зараз твоя сім’я?

- Залишилася двома. Коли все закінчиться я познайомлю тебе з батьками. Ти сподобаєшся моїй мамі. Вона надзвичайна жінка! – відповів Іван, у його словах було не приховане захоплення. Алексис ще раз усміхнулась запустивши пальці в русяве волосся. – Саме вона прищепила мені любов до свого краю. Я дуже хотів стати для нього корисним. Стати тим кого вона потребувала у такі тяжкі часи – захисником.

- Вона тебе добре виховала. – Алексис притягнула його до себе уклавши поруч. – Але ти ж така свиня. – дівчина дзвінко розсміялася. – Ти мені ледве хребет не зламав.

Хлопець зблід та став покусувати нижню губу.

- Пробач ще раз. Я злякався. Декілька днів без нормальної їжі та сну затьмарили мій розум. Мені хотілося вижити.

- Я була такою страшною? – дівчина зігнула брову.

- Ти сама не уявляєш наскільки. – здавлено розсміявся Іван. – Я думав, що ти з мене життя вип’єш, коли уп’ялася в мої очі. Мені розказували які ви страшні. До того ж  я бачив як чарувала одна з вас.

- А що змінилося? Чого ти мене не добив? – Алексис розуміла, що це була не найкраща мить для такої розмови, але хотіла почути відповідь.

- Не знаю. Я раптом наче прозрів та зрозумів, що наробив. Наче якісь сили наказали мені на тебе накинутися. – Іван похитав головою, відганяючи спогади.

- А все можливо. – дівчина раптом замислилася. – Я ж бо могла за тебе вийти заміж лише після того, як ти мене переміг. Може там на небі нарешті мене почули.

Хлопець розсміявся, заключивши її в міцні обійми.

- Якщо в нас народиться донечка, то я шкуру спущу з того, хто спробує підняти на неї руку. Це досить варварський звичай.

Алексис відчула, як від її обличчя пашіло жаром. Згадка про дитину змусила кров бурлити у жилах. Про це вона навіть і не думала.

Дівчина нічого не відповіла уткнувшись йому в груди.

Надворі панувала ніч. Навіть через зачинені вікна долинав тріскіт цвіркунів змішуючись з потріскуванням гілок у печі.

Через деякий час Алексис та Іван заснули в обіймах одне одного.

* * *