25.2

* * *

Альбрехт прокинувся від того, що його хтось трусив за плече.

- Прокидайтеся. Негайно. – голосно зашепотів жіночий голос.

- Якого біса?! – розліпивши очі, Рада побачила поряд з їх ліжком Делію.

Альбрехт встиг зрозуміти раніше, хто перед ним, поки його рука потягнулася за ножем.

- Деліє? Що таке?

- Воган. Він вас зрадив!

Рада відкрила рота, але нічого сказати не змогла. Вона була шокована.

- Воган? Ти нічого не плутаєш? – новий викид адреналіну, змусив його швидко вскочити на ноги.

- Так. Він… Леді Станка…

Почувши ім’я сестри Андраша, Гармонія перезирнулася. Одна думка була гірше іншої. Невже Станка здала їх карателям?! А може Вогана підкупили і тепер він планує їх вбити?!

- Я проходила повз та почула дивні звуки. Я злякалась, думала, що на когось напали. А потім побачила… Воган та Станка були разом. Без одягу… - обличчя дівчини залила фарба.

Альбрехт ледве не розсміявся від полегшення. Він вже надумав казна що. А ось Рада не стримавшись тихо заржала.

- Вони мене почули. Воган наказав мені мовчати, але я не можу! Він зрадив вас! Станка одна з ваших чарівниць. Він не мав права до неї й пальцем торкатися.

- Ти хочеш сказати, що він її змусив? – на обличчя Альбрехта знов повернулась серйозність.

Делія розгублено кліпнула, переступивши з ноги на ногу.

- Я не впевнена…

- Ну, якщо вона не намагалася просити про допомогу, то навряд її змусили. Тим паче з її силою. – фиркнула Рада. Перевівши погляд на друга, дівчина додала. – Я завітаю до них, якщо ти дозволиш. Бо Андраш його вб’є.

- А я? Ти не боїшся мене? – у очах хлопця застигала злість.

- Ні. – на Раду не справив враження його тон. – Ти з ним нічого не зробиш. Вона навколо нього вже не один тиждень в’ється.

Одягатися було довго, тому Рада взяла з сумки дерев’яний амулет, та наділа його на шию. За мить на ній опинилася сірий шарафан та біла сорочка.

- О. Одяг Ондрії… - помітила Рада, кинувши швидкий погляд на себе. – Ну, веди. – це вже адресувалося Делії.

Потрібна кімната знаходилася на поверх нижче. Це була спальня Станки. За дверима було тихо. Рада прислухалася, а потім наказала дівчині йти спати.

Коротко постукавши, чарівниця почала чекати. Магії від прослуховування вона не відчула, тому не було сенсу вламуватися.

Через декілька хвилин двері їй відкрила Станка.

- Вам щось треба? Вже пізно. – закривши рот долонею, дівчина позіхнула.

- Можна зайти?

- Для чого?

- Треба дещо обговорити! Це не чекає до ранку.

- Я зараз вийду. – Станка стояла на порозі, не пропускаючи ту всередину.

- Ти не бачила випадково Вогана? Я хвилююся за нього.

- Ні. А що з ним? – награно округлила очі дівчина.

У кімнаті почулося шарудіння, та двері за Станкою трохи відкрилися. Озирнувшись, Станка побачила Вогана і вмить на її обличчі відобразилася паніка. Чоловік був вже одягнутий у сорочку та штани.

- Міледі, пробачте…

- Так це правда? Можна мені війти?

Станка ображено підібгала губи, та пішла назад у кімнату. Рада зайшовши прикрила за ними двері.

- У мене два питання. Те що між вами було, це за взаємною згодою? – Воган розгублено кліпнувши перезирнувся зі Станкою. Коли він кивнув, Рада закотила очі. – Невже не можна було тихіше? У нас більшість тут на нервах! А до того, ти – Станко, незаміжня. Ти про своє становище думаєш? – при цьому дівчина дивилася на Вогана.

- Я беру на себе усю відповідальність. – відповів чоловік. – Якщо Станка захоче, я одружуся з нею.

Рада вловила боковим зором обличчя Станки. Дівчина кусала губи, щоб стримати посмішку.

«Ну, що ж… Отримала те, що хотіла»

- З приводу відповідальності. Мені попросити у Альбрехта зілля? Недобре вийде, якщо ти завагітнієш до весілля. Якби ти була звичайною дівчиною то можна було б вас одружити хоч зараз. Але…

Станка завмерла, покрившись фарбою. Вона про це зовсім не думала.

- Звичайно. – осіклася вона. – Я була б вдячна… Пробачте за те, що вас розбудили посеред ночі.

- Та нічого. – махнула рукою Рада. – Намагайтеся нікому не потрапляти на очі. З Делією я поговорила.

- І ви не гніваєтеся? – розгубилася Станка.

- Це ваше діло. Як ти вмовиш брата дати дозвіл на шлюб, це вже не мої проблеми. Але одне прохання. Вогане. Щоб це не заважало справі!

Рада відчула, як до неї повертається втома. Повернувшись до їх з Альбрехтом спальні, дівчина переказала йому розмову, а потім попросила зварити зілля.

- Мені можна коментувати? – зігнув брову хлопець, сидячі у кріслі.