25.1

Як Гармонії не хотілося, вони не могли покинути Кур’ян у найближчі дні. Їм самим було небезпечно виходити за межі будинку. Усю роботу виконували ті, хто не встигнув ще засвітитися.

Магією вони обмежилися лише приготуванням їжі. Бо без можливості розтопити піч, іншого виходу не залишалося. Чаклувати для відводу очей було також не варіант. Тим паче у людному місті.

Андраш зранку, як знімали комендантську годину виїжджав за місто. Бувало, що його не було декілька днів. Гармонія відвикла від життя без постійних переїздів. Часом вони не могли знайти собі місця.

Повертаючись, Андраш сповістив Гармонію, що до них готові приєднатися півтори тисячі людей. Це того було варте.

* * *

Вони дочекалися поки усі вкладуться спати, щоб нарешті побути разом.

- Я на тебе чекала. – прошепотіла Станка, обвивши руками шию високого темноволосого чоловіка. Кожна клітинка тіла горіла від бажання стати з ним одним цілим. Щоб не залишилося й повітря між їх тілами. – Я вже думала ти передумав і не прийдеш, Вогане… - з придиханням мовила вона його ім’я, ніби смакуючи на смак.

Чоловік обхопив її руками за талію, притискаючи до себе. Тихий зойк, потонув у жаркому поцілунку. У легенях не вистачало повітря. Дівчину ледь трусило від емоційного збудження. Останній раз він її цілував декілька годин тому, але складалося враження, що пройшло вже багато тижнів. Відчуваючи спрагу та не маючи змоги напитися один одним сповна.

У кімнаті панувала темрява і лиш невеликий вогник танцював на свічці, що стояла біля ліжка.

Не гаючи часу вони скидали один з одного одяг, продовжуючи жадібно зминати губи. Дівчина тремтіла, коли його вуста та язик торкалися її шиї, роблячи доріжку до мочки вуха. Усередині все переверталося від кожного дотику. Варто було йому опуститися нижче, дівчина вже не могла зупинити солодкий стогін. Серце важко билося об груди.

Тіло горіло і лиш його губи могли врятувати її. Дівчина запукала пальці в коротке волосся, погладжуючи та стискаючи чорні пасма. Іноді вона забувала, що треба тримати язик за зубами. Важко дихаючи та дивлячись на нього згори-вниз. Раніше про таке вона читала в любовних романах, які вдалося вмовити старшу подругу дати почитати.

Станка раптом зрозуміла, що ноги її більше не тримають. І тоді Воган підхопив її, вкладаючи на ліжко.

В темній кімнаті їх тіла сплітались у дивному танці. Розчиняючись один в одному, стаючи одним цілим.

Його вуса лоскотали шкіру над верхньою губою, через, що Станка не могла стримати сміху. Але він швидко тонув у новому поцілунку.

Захоплені один одним вони не відразу помітили, що біля дверей хтось є. Побачивши, як у прочинених дверях з’явилося чиєсь обличчя, Станка зойкнула, натягнувши ковдру на груди.

- Делія! – крізь зуби промовив чоловік.

Схопивши рушник, що лежав на стільці, Воган обмотав ним стегна. Делія на мить злякалась, але тікати не поспішала. Тільки чоловік до неї наблизився, як вона закричала, немов її різали.

Воган не стримавши вилаявся, вхопивши її за руку та втягнувши назад у кімнату.

- Ти що тут робиш?

Кинувши стрімкий погляд на Станку, що все ще сиділа на ліжку, Делія перевела дихання.

- Як же ви посміли?! Сюди! Негайно! – заволала вона.

- Якщо ти не замовкнеш, я відріжу тобі язик. – загрозливо прошепотім Воган, затуляючи дівчині рот долонею.

Делія сіпнулася, намагаючись звільнитися, але іншою рукою чоловік притиснув її до стіни.

- Ви зрадили нашого магістра. – сказала вона, коли він прибрав долоню.

- Ти дурна? У цьому будинку немає нікого вірнішого Гармонії, ніж я.

- Ви обезчестили леді Станку. А вона його чарівниця.

Вирячивши очі, чоловік на мить завмер. Цього вистачило, щоб Делія вирвалася та прошмигнула до дверей.

- Облиш її. – піднявшись на ліктях ліниво мовила Станка. – Нехай каже що хоче.

Захлопнувши напіввідчинені двері, Воган повернувся усім корпусом до неї. На його руках вздулися вени, а на лобі пульсувала синя жилка.

- Вона у чомусь права. Я не мав права тебе торкатися.

- Але це вирішувати не Альбрехту. А мені… - дівчина, прикривши груди ковдрою пересіла ближче до краю ліжка. – Якщо ти пожалкуєш, я перетворю цю кімнату на груду каміння.

Воган трохи розслабившись, розсміявся, ступивши до неї. Дівчина встала на коліна, простягнувши руки. А коли він нагнувся, обвила руками його за шию. Чоловік міцно притиснув її до себе, жадібно зминаючи губи поцілунком.

- Що ми будемо робити з Делією? – прошепотів Воган, зупинившись. – Вона непогана дівчина, але я не хочу, щоб це стало відомо усім.

- Якщо тобі так страшно, то позбудься її. – Станка тихо пирхнула, невдоволена, що він знов підняв цю тему.