25.1

Станка Золтан

Вони дочекалися, поки всі вкладуться спати, щоб нарешті побути разом.

— Я на тебе чекала, — прошепотіла Станка, обвивши руками шию високого темноволосого чоловіка. Кожна клітинка тіла горіла від бажання стати з ним одним цілим, щоб не залишилося й повітря між їхніми тілами. — Я вже думала, ти передумав і не прийдеш, Вогане… — з придиханням мовила вона його ім’я.

Чоловік обхопив її руками за талію, притискаючи до себе. Тихий зойк потонув у жаркому поцілунку. У легенях не вистачало повітря. Дівчину ледь трусило від емоційного збудження. Востаннє він її цілував декілька годин тому, але складалося враження, що минуло вже багато тижнів. Вони відчували спрагу та не мали змоги напитися одне одним сповна.

У кімнаті панувала темрява, і лиш невеликий вогник танцював на свічці, що стояла біля ліжка.

Не гаючи часу, вони скидали одне з одного одяг, продовжуючи жадібно зминати губи. Дівчина тремтіла, коли його вуста та язик торкалися її шиї, прокладаючи доріжку до мочки вуха. Усередині все переверталося від кожного дотику. Варто було йому опуститися нижче, і дівчина вже не могла зупинити солодкий стогін. Серце важко билося об груди.

Тіло горіло, і лиш його губи могли врятувати її. Дівчина запускала пальці в коротке волосся, погладжуючи та стискаючи чорні пасма. Іноді вона забувала, що треба тримати язик за зубами. Раніше про таке вона читала в любовних романах, які вдалося вмовити старшу подругу дати почитати.

Станка раптом зрозуміла, що ноги її більше не тримають. І тоді Воган підхопив її, вкладаючи на ліжко. У темній кімнаті їхні тіла спліталися в дивному танці, розчиняючись одне в одному, стаючи одним цілим.

Його вуса лоскотали шкіру над верхньою губою, через що Станка не могла стримати сміху. Але він швидко тонув у новому поцілунку.

Захоплені одне одним, вони не відразу помітили, що біля дверей хтось є. Побачивши, як у прочинених дверях з’явилося чиєсь обличчя, Станка зойкнула, натягнувши ковдру на груди.

— Деліє! — крізь зуби промовив чоловік.

Схопивши рушник, що лежав на стільці, Воган обмотав ним стегна. Делія на мить злякалась, але тікати не поспішала. Тільки чоловік до неї наблизився, як вона закричала, немов її різали.

Воган, не стримавшись, вилаявся, вхопивши її за руку та втягнувши назад у кімнату.

— Ти що тут робиш?

Кинувши стрімкий погляд на Станку, що все ще сиділа на ліжку, Делія перевела дихання.

— Як же ви посміли? Сюди! Негайно! — заволала вона.

— Якщо ти не замовкнеш, я відріжу тобі язика, — загрозливо прошепотів Воган, затуляючи дівчині рот долонею.

Делія сіпнулася, намагаючись звільнитися, але іншою рукою чоловік притиснув її до стіни.

— Ви зрадили нашого магістра, — сказала вона, коли він прибрав долоню.

— Ти дурна? У цьому будинку немає нікого, вірнішого Гармонії, ніж я.

— Ви збезчестили леді Станку. А вона їхня чарівниця.

Вирячивши очі, чоловік на мить завмер. Цього вистачило, щоб Делія вирвалася та прошмигнула до дверей.

— Облиш її, — піднявшись на ліктях, лінькувато мовила Станка. — Нехай каже, що хоче.

Зачинивши двері, Воган повернувся усім корпусом до неї. На його руках здулися вени, а на лобі пульсувала синя жилка.

— Вона в чомусь права. Я не мав права тебе торкатися.

— Але це вирішувати не Альбрехту. А мені… — дівчина, прикривши груди ковдрою, пересіла ближче до краю ліжка. — Якщо ти пожалкуєш, я перетворю цю кімнату на купу каміння.

Воган, трохи розслабившись, розсміявся, ступивши до неї. Дівчина встала на коліна, простягнувши руки. А коли він нагнувся, обвила руками його за шию. Чоловік міцно притиснув її до себе, жадібно зминаючи губи поцілунком.

— Що ми будемо робити з Делією? — прошепотів Воган, зупинившись. — Вона непогана дівчина, але я не хочу, щоб це стало відомо всім.

— Якщо тобі так страшно, то позбудься її, — Станка тихо пирхнула, невдоволена, що він знов підняв цю тему.

* * *

Гармонія

Альбрехт прокинувся від того, що його хтось трусив за плече.

— Прокидайтеся. Негайно, — голосно зашепотів жіночий голос.

— Якого біса?! — розліпивши очі, Рада побачила поряд з їхнім ліжком Делію.

Альбрехт встиг зрозуміти, хто перед ним, ще до того, як його рука потягнулася за ножем.

— Деліє? Що таке?

— Воган. Він вас зрадив!

Рада розтулила рота, але нічого сказати не змогла. Вона була шокована.

— Воган? Ти нічого не плутаєш? — новий викид адреналіну змусив його швидко підхопитися на ноги.

— Так. Він… леді Станка…

Почувши ім’я сестри Андраша, Рада з Альбрехтом перезирнулися. Одна думка була гіршою за іншу. Невже Станка здала їх карателям?! А може, Вогана підкупили, і тепер він планує їх убити?!

— Я проходила повз та почула дивні звуки. Я злякалась, думала, що на когось напали. А потім побачила… Воган та Станка були разом. Без одягу… — дівчина зашарілася.

Альбрехт ледве не розсміявся від полегшення. Він уже надумав казна-що. А ось Рада, не стримавшись, тихо заржала.

— Вони мене почули. Воган наказав мені мовчати, але я не можу. Він зрадив вас. Станка — одна з ваших чарівниць. Він не мав права до неї й пальцем торкатися.

— Ти хочеш сказати, що він її змусив? — на обличчя Альбрехта знов повернулась серйозність.

Делія розгублено кліпнула, переступивши з ноги на ногу.

— Я не впевнена…

— Ну, якщо вона не намагалася просити про допомогу, то навряд чи її змусили. Тим паче з її силою, — пирхнула Рада. Перевівши погляд на друга, дівчина додала: — Я завітаю до них, якщо ти дозволиш. Бо Андраш його вб’є.

— А я? Ти не боїшся мене? — в очах хлопця застигала злість.

— Ні, — на Раду не справив враження його тон. — Ти з ним нічого не зробиш. Вона навколо нього вже не один тиждень в’ється.