24.4

Алексис прокинулася від тихого хриплого голосу, що просив води. Відкинувши ковдру, дівчина підвелася з матраца, що заміняв їй ліжко, та швидко наповнила чашку водою.

Підтримуючи голову хлопцю, вона допомогла йому напитися. Через декілька хвилин він зміг підвестися.

— Де це я?

— У добрих людей, — Алексис не стала поки вдаватися в деталі. — Ти знав, що у твою рану потрапила отрута? — хлопець захитав головою. — Тобі пощастило, що в нас є Артем. Бо годував би ти зараз черв’яків.

— Нащо зразу про черв'яків, — хлопець насупився. — Навєрно, все було не так погано, як ви думали. Там була невелика рана, укол.

— Рана гноїлася. Артем тебе зцілював годину! До речі, може, тепер скажеш, як тебе звати?

Хлопець сів, прислухаючись до себе. Більше нічого не боліло.

— Я Іван, Ваня. А ти…

— Я Алексис. Мені здавалося, я називала своє ім’я.

Хлопець знизав плечима та хотів уже встати, але дівчина не дозволила.

— Лежи. Ти ще заслабкий, — сказала вона та прикусила губу. Від неприємних роздумів між бровами пролягли дві глибокі зморшки.

— Що таке? — спитав Іван, помітивши вираз її обличчя.

— Хто така Софі? — не стала тягнути Алексис. Її це питання хвилювало з ночі.

Хлопець раптом заливисто розсміявся, через що дівчина ще більше насупилася. Глузує з неї?!

— Ето моя сестра. Звідки ти за неї знаєш? Я шось казав у маренні?

Алексис не знала: радіти їй чи поки рано. Але побити його трохи перехотілося.

— Ти згадав про свою дружину. Як там її… — дівчина вдала, що замислилася. Іван дивно на неї глянув, а потім закотив очі.

— У мене нема дружини. Єслі тебе це цікавить.

У цей час на своєму матраці заворушився Артем, і це допомогло уникнути подальшої розмови.

— Спи. Завтра важкий день, — кинула вона, вставши з його ліжка. Він був єдиним, хто лежав на нормальному ліжку.

— Завтра ти прийдеш мене вбивать? — хлопець сіпнувся та нервово розсміявся.

— Якщо ти знов захочеш на мене напасти.

Вже біля порога вона почула відповідь. Іван напівсидів, спершись на лікоть, та усміхався.

— Ти ж казала, шо більше нікакіх драк.

Замружившись, дівчина вибігла з кімнати, аби він не помітив, як палало її обличчя.

«Козел, свиня. Та я… — Алексис сіла на маленький стілець у сінях. — Ось і безстрашна воїтелька… Закохалася в того, кого бачу вперше в житті».

Знайшовши воду, вона швидко вмилася та повернулася в кімнату. Не можна було лишати Артема поряд з Іваном. Довіри до нього поки не було.

* * *

Через декілька днів вони повернулися в табір для біженців. Алексис довго вагалася, чи брати з собою Івана. Його пам’ять не піддавалася її силі. Вона не могла контролювати його, як інших, і це її лякало. Попри те, що хлопець поводився добре ці дні, вона ще дивилася на нього з осторогою. Особливо коли він раптом заявив, що в неї закохався.

Невідомо, як було насправді, але відтоді хлопець раптом почав розмовляти їхньою говіркою. У нього це виходило поганенько, але це свідчило, що в його словах є правда.

Хлопець ходив за нею наче зачарований та час від часу заводив розмову про весілля. Як виявилося, його родина була досить заможною. Мати була родом із Летії, а батько — корінний каталієць. Він не мав потрапити в загін, який напав на Бореполк. Коли його призвали до армії, він думав, що буде захищати країну від ворога.

— А виявилося, нас кинули проти своїх же. Я чув про ситуацію на фронті. Половину Аліссії та одну п’яту Каталії вже відібрав Роен. І замість того, шоб битися з ними, ми знищуємо одне з наших міст! — Іван вилаявся, забувши, що поруч Алексис. — Софі, моя менша сестра, благала мене не їхать. Але я запевнив, шо я потрібен країні!

— Тепер у тебе є шанс служити своїй країні, — вимовила дівчина, усміхнувшись. — Якщо скинути Гордія з трону, то чарівники знов будуть спокійно жити. І тоді вони зможуть приєднатися до армії та відбити втрачені землі.

Іван був налаштований рішуче, і це більше не викликало сумнівів. Може, він з осторогою ставився до чарівників, але свою країну любив та бажав їй кращої долі.

У тренувальному таборі вони побачили Васю та Емму. Хлопець бився на мечах з одним із роксанців, ім’я якого вона не знала. Емма стояла біля загорожі, спостерігаючи за битвою.

Алексис поманила Івана за собою, і вони підійшли до них.

— Як ідуть справи?

Емма здригнулася, не почувши, як до неї підійшли.

— Вася тренується майже цілий день! А мені набридло робити тарілки. Вони обіцяли й мене навчити деяким прийомам, — повідала дівчина.

Емма з небажанням відходила від загорожі, де тренувався Вася з якимось чарівником. Алексис швидко представила їй свого супутника. Емма дуже здивувалася, коли почула, як вони познайомилися. Але дізнавшись про наміри одружитися, радісно заплескала в долоні. Коли Алексис нагадала, що вона втратить свої крила, Емма лише розвела руками.