24.3

Згорбившись під його вагою, дівчина важко пихтіла, кусаючи губи. Кожен крок давався важче попереднього.

«Якщо він помре, то буде прикро. – дівчина посміхнулась, прилаштовуючи його руку за своєю шиєю. – Дурний, але який же гарний! – їй раптом захотілося задушити його, і не в обіймах. Згадавши його слова про першу шлюбну ніч, дівчина залилася фарбою.

 - Спочатку тобі треба вивчити нашу мову, бо батько тебе по стінці розмаже. – дівчина навіть уявила цю сцену, та отримала від цього задоволення. – Ти попросиш мою руку, а він подумає, що ти хочеш цю руку відрізати у його доньки. А ще він на дух не переносить каталінців.

Алексис тихо розсміялася, дошкутильгавши нарешті до найближчого будинку. Там вона постукала у вікно. Чекаючи, поки до неї вийдуть, дівчина поклала його поряд на поріг, випроставшись. Затеклі м’язи застогнали від насолоди. Як мішок з картоплею з плечей.

Дівчина кинула погляд на непритомного хлопця.

- Ти тільки не помри, бо шлюбна ніч у тебе буде на тому світі! – дівчина цокнула язиком від нетерпіння.

Нарешті господар будинку відкрив двері, відразу побачивши тіло на порозі і дочку отамана, що височіла над ним.

- Пані Алексис, що сталося? – чоловік похапцем вдягався, тому частина сорочки була заправлена в штани. Сивіюче волосся було розпатлане.

- Все потім. Пробачте, що так пізно, але ми хотіли б скористатися вашим будинком. У хлопця жар, та можливо щось зламано. – дівчина втомлено обперлась на одвірок. – Та мені теж треба допомога. Можете покликати лікаря? Як тільки зможу ходити, принесу вам гроші.

- Не треба. – кинув господар будинку. Його тон не передбачував сперечання. – Ви нас захищали! Це дещиця, що я можу зробити для вас та вашого приятеля.

Чоловік підхопив хлопця на руки, та поніс у дім. Алексис попрямувала слідом.

- Якщо можна, поки не сповіщайте про це нікого. Особливо моєму батьку. Це не звичайний хлопець. І ні він не мій приятель. Він взагалі з ворожого табору. Був… Це на всяк випадок, якщо він щось почне бубоніти на своїй мові. – Алексис помітив, як змінився господар у обличчі. – Він не такий, як вони. – чомусь в цьому вона була впевнена. – Я буду за ним приглядати.

Чоловік кинув недовірливий погляд на хлопця, що лежав на його руках. Поклавши того на ліжко, він швидко пішов будити дружину. І поки вона нагрівала воду, та промивала їх рани, пішов по лікаря.

Той прийшов тільки за пів години. За цей час можна було померти.

Хлопець, ім’я якого вона навіть не знала, досі не приходив до тями. Буде погано, що останнє, що вона йому сказала, це бажання з’їсти його на сніданок. Дівчина здавлено розсміялася, вигнувши спину. Біль блискавично пройшов через хребет й до тазової кістки. Скрикнувши, Алексис застигла боючись поворухнутись.

«Сподіваюся ти не помреш. Бо тобі ще благати про прощення» - за звичаєм це слідувало за поєдинком. І за ним вона мала б визнати його силу та подарувати браслет, що свідчив би про її бажання стати його дружиною.  Так було з її матір’ю. По розповідям батько бігав за нею потім цілий тиждень, даруючи подарунки. Потім він зізнавався, що ненавидів звичай доводити своє кохання поєдинком.

Коли лікар прийшов він хотів спочатку оглянути її, але Алексис кивнула на хлопця.

- Спочатку його.

На той час тіло юнака горіло, він тяжко дихав через прочинені потріскані губи. По чолу стікав піт.

- Я можу дати йому ліки, але якщо він не прийде до тями до ранку, то може померти! В нього дуже висока температура від зараження. Та й ще зламані два ребра.

Алексис тихо охнула. Коли його била, вона думала лише про своє життя та здоров’я.

- Зробіть хоч щось, а я накажу покликати Руслана.  Він же зможе           його вилікувати?

- Напевно. Пан Руслан дуже здібний чарівник. В нього цілющій дотик.

За себе Алексис забула, поки біль у спині знов не дав про себе знати.

Руслан все ще залишався у Бориполку. До міста було півгодини пішки. На коні можливо було доїхати швидше.

Поки вони чекали Руслана, Алексис сіла біля ліжка хлопця. Вона шкодувала, що не спитала його ім’я. А хоча коли це було робити? Під час того, як він накинув їй мішок на голову, чи під час бійки?

Намочивши вологий рушник у миску з водою, дівчина протерла його руки, шию та шоки. Поклавши рушник на чоло, вона нагнулася, щоб роздивитися рану про яку казав лікар. Це була колота рана, яка вже почала підживати. Тобто її нанесла не вона. Скоріш за все це сталося під час минулої битви. Хлопець добре тримався з таким-то пораненням.

- Софі. Прости, что не послушался тебя. – прохрипів він та знов провалився в безпамятство.

 Щоки Алексис спалахнули. В нього що є дружина?!

Стиснувши долоні в кулаки, вона підвелась та відійшла від його ліжка. Але потім вирішила на пороти гарячку, а спитати коли прийде до тями. Вона вже встигла насварити себе, що навигадувала собі казна що. Це був перший хлопець, який їй сподобався і якому вистачило сил її перемогти. Він єдиний міг стати її чоловіком.

Дівчині дуже давно хотілося відчути себе коханою. До цього вона могла лише дивитися на подруг та заздрити їх щастю. Вони вже давно вискочили заміж, та няньчили первістків. Дівчина ледве приховувала заздріть.