Розділ 24. Міа-Алексис

З того часу, як імператор довідався про справжню мету Гармонії, сутичок між чарівниками та його солдатами побільшало. Вони вже не були такими безневинними та наляканими, а могли дати відсіч. Але всім послідовникам Гармонії було несолодко. Крім того, що їм потрібно було шукати та вчити магів, доводилося захищати себе і тих, хто з необережності опинився поряд із ними. 

Роксанці завжди перемагали хитрістю імперських солдатів. На початку таких візитерів зустрічали з усією гостинністю, а потім перерізали або зачиняли в будинку та підпалювали. Алексис билася нарівні з чоловіками. Ніхто б не подумав відправити дочку отамана в безпечне місце. Попри неабияку силу, Алексис не вступала у відкриті сутички. 

Неправильно було розкидатися людьми, які хотіли миру так само як і вони. Тому тим, до кого вдавалося дістатися, дівчина змінювала пам'ять про їхнє завдання, і вони продовжували служити їм. А ось на тих, хто був сильнішим і не піддавався магії, чекала тільки смерть. 

Наразі ціллю імператора став Бореполк. 

«Який дурний той імператор. Втрачаючи місто за містом, він намагається знищувати чарівників. Батько не раз писав йому, щоб закінчити ворожнечу та захистити кордони країни від Роену. А цей покидьок тільки сміється та вбиває наших послів, — Алексис стиснула кулаки та почала кусати внутрішній бік губи. — Що у твоєму мозку коїться? Таке відчуття, що тобі байдуже на долю країни». 

Алексис була неймовірно зла. Вони тільки-но закінчили розбирати обладунки імперських солдатів та чистити їх від крові. 

«Цей загін був підготований краще за попередній. Вдалося змінити пам’ять лише п’ятьом, інші билися так, ніби це ми перші напали». 

Дівчина прогулювалася містом, думаючи, що ще можна вигадати для його захисту. У них не вийшло відвести солдатів в інше місце. Вони, як ті прусаки, лізли в Бореполк з усіх щілин. Скоріш за все, імператор наказав знищити його як покарання за непокору. 

Алексис здригнулась, стискаючи та розтискаючи кулаки. Бореполку було вже багато століть. Він тут стояв ще до того, як легендарна княгиня Роксана виходила заміж. Тоді їй було лише шістнадцять. А вже через шість років їй довелося очолювати військо, щоб захистити князівство від степовиків. 

Дівчина не просто так згадала історію. Відтоді, як їм передали прах дев’яти княгинь, вона тільки про них і думала. Довгий час ці жінки були лише легендою, збірним образом. Більшість чоловіків, що були при владі, намагалися применшити їхній внесок у порятунок та об’єднання країни. 

Химородники ніколи не сміли вказувати своїм жінкам, де їхнє місце. Вони були рівними від народження, попри рівень чарівної сили або взагалі її відсутність. Вони навчали жінок усьому, чим володіли самі, та отримували вірних і сильних соратниць. 

Це була небезпечна тема, бо багато хто хотів би посперечатися з цим. Але єдине залишалося непохитним: слабкі духом ніколи не стануть сильними фізично, а ті, хто ладен на все, щоб захистити свій дім, здобудуть нечувану силу. 

Коли почулися швидкі кроки, Алексис зупинилася й поклала руку на ефес меча. Але впізнавши голос, полегшено зітхнула і прибрала долоню. 

— Наш розвідник бачив декілька великих загонів на півночі та заході. Вони хочуть оточити місто. 

Алексис кивнула, попрямувавши за командиром загону «Боривітер». Так його назвали на честь птаха, в якого міг перекидатися їхній очільник. 

— Скільки їх? — кинула вона, прискорюючи крок. 

— Десь п’ятдесят у кожному, — відповів рудоволосий чоловік. 

— Погано. Імператору нікуди дівати людей, — пирхнула дівчина. 

— До речі, як там твоя жінка? Ви ж тільки-но побралися. Я думала, ти не вилізеш із ліжка ще тиждень, — усміхнулася вона, обвівши його поглядом. 

Капітан щасливо розсміявся, закинувши голову. Сиві пасма на скронях вітер сплітав із мідними. 

— Та саме через неї я тут. Вона не могла довго перебувати в таборі з біженцями. Сказала, що має допомагати Гармонії. Вона в будинку князя.

 — А Гармонія ще не знає про вас? — запитала Алексис, невимушено усміхнувшись. 

— Боюсь, що вони розірвуть мене на шматки, — усміхнувся в руді вуса чоловік. — Я просив Гармонію залишити її в нас для того, щоб створити табір для біженців та щоб учила наших чарівників цілительству. 

— Хотіли створити табір, а створили сім’ю, — заливисто розсміялася дівчина. — Вони будуть дуже злі, бо самі не можуть цього зробити. Передавай Мейсі від мене вітання. А хоча… я сама до неї загляну після того, як розберемося із солдатами імператора. 

Більше не перемовляючись, вони побігли на край міста, де збиралися їхні воїни, щоб відбити атаку. Наступна розвідка доповіла, що в загонах є декілька карателів. Це ускладнювало й без того важке завдання. Люди, які жили на околиці міста, були вже давно переміщені ближче до центру. Цілителі та лікарі готували чисті бинти й чарівні зілля. 

Гордій посилав сюди солдатів майже щодня, і щодня до нього ніхто не повертався. Але вони ослаблювали захисників, які не могли нормально виспатися. 

— Думаєш, у нас буде багато проблем? — спитала Алексис, глянувши на капітана «Боривітра». Той лише знизав плечима. — Їх лише сто, і більшість із них — люди. 

— Пів години тому їх було не «лише сто», а «дуже багато», — кинув втомлений погляд химородник. — Наші чарівники виснажені. Та й ми не можемо відкрито вбивати, коли є можливість когось переманити на свій бік. 

— Якщо все обернеться не на нашу користь, то вбивайте всіх. Кожен наш чарівник важливіший за всіх цих солдатів. У мене може не вийти змінити їм пам’ять… — Алексис зміряла поглядом вершників у кривавих накидках, біля них стояло багато солдатів в обладунках. — Піхота… 

Цей бій не тривав би довго після знищення карателів. І, може, тоді був би шанс домовитися. Піднявшись у сідло, Алексис потягнула за повідці. Вони не були беззахисними. 

* * *