Глава 24. Міа-Алексис

З того часу, як імператор довідався про справжню мету Гармонії сутичок між чарівниками та його солдатами побільшало.

Вони вже не були такими безневинними та наляканими, а могли дати відсіч. Але усім послідовникам Гармонії було не солодко. Крім того, що їм потрібно було шукати та вчити магів, їм доводилося захищати себе і тих, хто з необережності опинився поряд із ними.

Роксанці завжди перемагали хитрістю імперських солдат. На початку таких візитерів зустрічали з усією гостинністю, а потім перерізали, або закривали в будинку та підпалювали.

Алексіс билася нарівні з чоловіками. Ніхто б не подумав відправити дочку отамана в безпечне місце.

Не дивлячись на неабияку силу Алексіс не вступала в відкриті сутички. Неправильно було розтрачуватись людьми, які хотіли миру так само, як і вони. Тому тим, кому виходило дівчина, змінювала пам'ять про їхнє завдання, і вони продовжували служити їм. А ось тим, хто був сильнішим і не піддавався магії, була уготована тільки смерть.

Наразі ціллю імператора став Бореполк.

«Який дурний той імператор. Втрачаючи місто за містом він намагається знищувати чарівників. Батько не раз писав йому, щоб закінчити ворожнечу та захистити кордони країни. А цей покидьок тільки сміється та вбиває наших послів. – Алексис стиснула кулаки, та почала кусати внутрішній бік губи. – Що в твоєму мозку коїться? Таке відчуття, що тобі байдуже на долю країни»

Алексис була неймовірно зла. Вони тільки закінчили розбирати обладунки імперських солдат та чистити їх від крові.

«Цей загін був підготований краще попереднього. Вдалося змінити пам’ять лише п’ятьом, інші билися так ніби це ми перші напали».

Дівчина прогулювалася містом, думаючи що ще можна вигадати для його захисту. В них не вийшло відвести солдат в інше місце. Вони, як ті прусаки, лізли в Бореполк з усіх щілин. Скоріш за все імператор наказав знищити його, як покарання за непокору.

Алексис здригнулась, стискаючи та розтискаючи кулаки. Бореполку було вже багато століть. Він тут стояв, ще до того, як легендарна княгиня Роксана виходила заміж. Тоді їй було лише шістнадцять. А вже через шість років їй довелося очолювати військо, щоб захистити князівство від степовиків.

Дівчина не просто так згадала історію. Відтоді, як їм передали прах дев’яти княгинь, вона тільки про них і думала. Довгий час ці жінки були лише легендою, збиральним образом. Більшість чоловіків, що були при владі, намагалися применшити їх вклад в порятунок  та об’єднання країни.  

Химородники ніколи не сміли вказувати їх жінкам де їх місце. Вони були рівними від народження. Незважаючи на рівень чарівної сили, або взагалі відсутність її. Вони навчали жінок всьому чим самі володіли, та отримували вірних та сильних соратниць.

Це була небезпечна тема. Бо багато хто хотів би посперечатися з цим. Але єдине було непохитним – слабкі духом ніколи не стануть сильними фізично, а ті хто ладен на все, щоб захистити свій дім здобудуть нечувану силу.

Почувши швидкі кроки що наближалися, Алексис зупинилася, поклавши руку на рукоятку меча. Але почувши голос, полегшено зітхнула, прибравши руку.

- Наш розвідник бачив декілька великих загонів на півночі та заході. Вони хочуть оточити місто!

Алексис кивнула, попрямувавши за командиром загону «Боривітер». Так його назвали на честь птаха, в якогось міг перекидатися їх очільник.

- Скільки їх? – кинула вона, прискорюючи крок.

- Десь п’ятдесят у кожному. – відповів рудоволосий чоловік.

- Погано. Імператору нікуди дівати людей. – пирхнула дівчина. – До речі, як там твоя жінка? Ви ж тільки но побралися. Я думала ти не вилізеш із ліжка ще тиждень!  - усміхнулася вона, обвівши його поглядом.

Капітан щасливо розсміявся, закинувши голову. Сиві пасма на скронях вітер сплітав з мідними.

- Та саме через неї я тут. Вона не могла довго знаходитися у таборі з біженцями! Сказала, що має допомагати Гармонії! Вона у будинку князя.

- А вони ще не знають про вас? – запитала Алексіс невимушено усміхнувшись.

- Я боюсь, що вони розірвуть мене на шматки! – усміхнувся у руді вуса чоловік. – Я просив Гармонію залишити її у нас для того щоб створити табір для біженців та щоб вчила наших чарівників цілительству.

- Хотіли створити табір, а створили сім’ю. – заливисто розсміялася дівчина. – Вони будуть дуже злі. Бо самі не можуть цього зробити. Передавай Мейсі від мене вітання. А хоча… я сама до неї загляну після того, як розберемося з солдатами імператора.

Більше не перемовляючись, вони побігли на край міста, де збиралися їх воїни щоб відбити атаку.

Наступна розвідка доповіла, що у загонах є декілька карателів. Це ускладнювало і без того важке завдання. Люди, які жили на околиці міста були вже давно переміщені ближче до центра. Цілителі та лікарі готували чисті бинти та чарівні зілля. 

Гордій посилав сюди солдат майже кожен день, і кожен день до нього ніхто не повертався. Але вони ослаблювали захисників, які не могли нормально виспатися.

- Думаєш у нас буде багато проблем? – спитала Алексис глянувши на капітана «Боревітру». Той лише знизав плечима. – Їх лише сто, і більшість з них люди.