23.3

Табір Роксан

Емма прогулювалася табором, розглядаючи людей, що жили тут. Наметове містечко за декілька тижнів розрослося на півкілометра. Ліс на прохання химородників створив для них простору галявину.

Дівчина дивувалась наскільки цей світ відрізнявся від зовнішнього. Тут люди могли спокійно жити нічого не боючись.

«Чому ж раніше ніхто про нього знав? Це б врятувало б не одне життя». – її засмучувало те, що роксанці свідомо приховали свій магічний прихисток. Для усіх це був лише темний ліс у якому за легендою живуть злі духи. Там іноді хтось зникав, тому ходити туди побоювалися.

Емма була у таборі вже тиждень, але встигла познайомитися з тими славнозвісними духами. Вони з’являлися до них у подобі лісових звірів і були з плоті та крові.   

У перший день до них завітала дружина то дочка отамана. Вони багато розпитували про життя Емми до того, як її батько привіз Гармонію. Їм було цікаво чим жила дівчина, що любила, як ставиться до бідняків і до знаті. Коли вони дізналися, що Емма займалася гончарством, то довго перешіптувалися, а потім пообіцяли щось придумати. І справді, на наступний день вони наказали збудувати невеликий будиночок з піччю, де в вона могла робити посуд.

Емма цим настільки захопилась, що забула про інші справи. Млада – дружина отамана химородників запропонувала їй зробити тарілки та з допомогою їх художників розмалювати. На них повинна були зображуватися природа областей імперії, якісь визначні місця. Цю ідею схвалила Рада, коли почула через переговорне заклинання, та підкинула декілька своїх ідей. На цих тарілках повинен бути підпис принцеси.

Сама дівчина не дуже замислювалася над своєю роботою, але підприємлива жінка вже планувала скільки грошей можна виручити за посуд який зробила принцеса. Це б показало її з іншого боку, більш нормальною, ближчою до народу.

Під час своїх візитів Млада вела з Еммою розмови. Дівчина їй подобалася, бо поділяла їх погляди, хоча була непохитною в тому, щоб зберегти цілісність імперії.

Химородники, чарівники та звичайні чоловіки приходили до неї щоб перекинутися парою слів. Така увага бентежила дівчину. Химородники всміхалися, кличучи «нашою майбутньою імператрицею», або «золотою принцесою». Напевно вони знали щось, чого не знала вона. Емма ще не встигла нічого зробити, щоб отримати титул «золота». На відміну від леді Вольфрам, яка допомагала людям.

Батько б не схвалив, що коло неї знаходяться так багато чоловіків. Еммі це подобалося, хоча й було трохи лячно. Добре, що завжди поряд знаходився Вася.  З ним вона відчувала себе у безпеці.

Вася навпаки почував себе у таборі незатишно. Йому постійно доводилося відганяти від Емми настирних залицяльників. Альбрехт помилявся: його сила зростала не від того, що він знаходився поруч з нею, а через ревнощі. Хлопець намагався кожен раз придумати захист більш сильніший. Щоб ніхто навіть підступитися до неї без його дозволу не міг.

Химородники при першій зустрічі почали глузувати з нього. Васі хотілося скреготіти зубами, але він змушував себе поводитися пристойно та не нариватися на бійку. Молоді чарівники були в багато разів сильніші за нього. Одного разу вони назвали його «Ваша імператорська величність», а потім розреготалися та додали:

- Пробач, ти просто так схожий на нашого майбутнього імператора! – реготали вони. – Хоча куди тобі хлопче! Такому, як ти ніхто не дозволить одружитися на принцесі.

Це доводило Васю майже до сліз. Бо це болюча для нього тема. Тоді він тактично закінчив розмову, навіть не відправивши безсоромних чарівників «до дідька лисого». Трохи пізніше він дізнався, що ті його перевіряли на міцність, та були здивовані його витримкою. Пізніше хлопці попросили в нього пробачення. Але це нічого не змінювало – він дійсно не рівня для принцеси.

- Вона має право знати про твої почуття. – під кінець мовили вони, чим увігнали Васю в фарбу. – Якщо хочеш приходь до нас на тренування. Навчимо куди діти свою силу.

Вася не став відмовлятися. Це була безцінна пропозиція.

* * *

Свято відзначалося і в зачарованому лісі, що простягнувся по всій південній частині Роксану. Мови на яких співались пісні були змішані, бо тут знаходилися люди з усіх куточків імперії. На більшість з них відкрито полювали, через що вони не могли повернутися додому.